В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі та возлюблені у Христі, брати і сестри!
Сьогодні наша Православна Церква святкує одне з найвеличніших двунадесятих свят – празник Воздвиження Чесного Хреста Господнього!
Свята наша Церква у своїх піснеспівах славить його такими словами: «Радуйся, живоносний Хрест, всерадісне знамення нашого визволення, двері раю, вірних утвердження, Церкви захист». На утрені у величанні співаємо: «Величаємо Тебе, Життєдавче Христе, і почитаємо Хрест Твій святий, ним бо Ти визволив нас від ворожої неволі». А сьогоднішнє Євангеліє повертає нас думками на Голгофу, щоб ми ще раз пережили ті події, які відбулись із нашим Спасителем.
Адже саме на Голгофі відбулося перше воздвиження Хреста, коли розпинали Господа нашого Ісуса Хреста. Ось збичований, стікаючи кров’ю, з терновим вінком на голові, Він несе на своїх плечах важкий хрест, на якому має бути розп’ятий. На Голгофі, на цьому місці страти, кладуть хрест на землю, знімають з Господа Ісуса прилиплу до пораненого тіла одежу і кладуть Його на хрест. Чути удари молота. Це прибивають Божественного Страждальця до хреста. Нарешті хрест здвигають з Розп’ятим на ньому і ставлять у викопану яму.
Спаситель казав апостолам: «І коли Я буду піднесений з землі, то всіх прилучу до Себе» (Ін. 12, 32). Святий євангеліст Іоанн, наводячи ці слова Господа, додає: «Це ж Він говорив, зазначаючи, якою смертю мав умерти» (Ін. 12, 32). Відтоді хрест, який до того часу був знаряддям ганебної смерті, став знаком спасіння, а Розп’ятий на ньому для тих, що пішли за Ним і прийняли Його, став «Світлом правдивим, яке просвічує кожну людину, що приходить на світ» (Ін. 1, 9). Отож, саме тоді на Голгофі вперше воздвигли Хрест Господній. Це Хрест, на якому була принесена жертва добровільного Страдальця Христа Спасителя за гріхи всього світу. Хрест, политий його Чесною Кров’ю і омивший всяку гріховну скверну. Хрест, на якому Господь через свої страждання показав найвищий подвиг любові до нас грішних, його дітей.
Довгим і складним шляхом смирення ввійшов у Свою славу Ісус Христос, а Животворяще Древо Хреста, після страти Господа на ньому, ще три століття чекало свого часу. Вже Хрест увінчав Церкву Христову, вже хресне знамення силою розіп’ятого ньому Христа укріпляло людські немочі перших християн, які йшли на мученицьку смерть за свою віру, а Животворяще Древо все ще було скрите від людського ока. Проте християнство розповсюджувалось та укріплялось. Вже і сильні світу цього стали задумуватись про Божественне походження Розіп’ятого на Хресті.
Під час правління тоді ще язичницького імператора Константина відбулась війна між його військом та військом його співправителя Максентія. Армія Максентія у декілька разів переважала армію Константина, але він сподобився зі всім своїм військом побачити Боже знамення – на небі знак хреста із написом: «Цим переможеш». Вночі уві сні імператорові з’явився Христос і звелів виготовити військовий прапор із зображенням Хреста, яке він бачив на небі. Константин так і вчинив – і здобув блискучу перемогу, розбивши військо Максентія. Відтоді імператор глибоко шанував це знамено й оголосив християнство рівноправною релігією, видавши славнозвісний Міланський едикт. А мати першого правителя-християнина Костянтина Великого, 80-річна Єлена, взяла на себе подвиг віднайти велику християнську святиню – Хрест Господній. Адже довгий час правителі-язичники та злобні іудеї намагалися знищити всі сліди, які б вказували на місце страти Господа. Гроб Господній і Голгофа були засипані землею, і на цьому місці було споруджено язичницьке капище. У це занедбане місце й прибула цариця Єлена, щоби знайти Животворчий Хрест, на якому був розп’ятий Господь Ісус Христос.
У євреїв був звичай закопувати знаряддя страти неподалік від місця самої страти. За наказом Єлени капище знесли і присутні побачили печеру у вигляді криниці, закидану сміттям. Колись у Палестині було заведено витісувати за містом колодязі для запасів води, яку використовували під час спеки чи бездощів’я. Проте бувало й так, що печера тріскалась, тоді її використовували як сміттєзвалище. В такому звалищі й було знайдено три хрести, а поряд дощечку із написом: «Ісус Назарянин, Цар Юдейський». Чий саме це хрест, насправді було невідомо. Тому потрібно було, щоб Господь засвідчив це Своїм чудом. Присутні по черзі приклали хрести до хворої жінки і тільки від доторкання одного з них вона одужала. Згідно з переданням, до цього хреста приклали померлого – і він ожив.
Після трьох століть жорстоких гонінь і масового знищення християн, ця подія стала невимовною відрадою та утіхою гонимій Церкві, викликавши хвилю підбадьорення і радості по всьому світі. Єрусалим, як колиска християнства, наповнився незчисленною кількістю паломників, котрі бажали вклонитися Святині і помолитися перед Животворчим Древом Хреста Господнього. Ради віруючих було прийнято рішення воздвигати, піднімати догори для торжественного прославлення Хрест, при чому християни падали на коліна з молитвою: «Господи помилуй».
Такими чудесними подіями Господь показав свій Чудотворний і Животворчий Хрест. В пам’ять про цю урочисту подію встановили щорічний спогад, який став основою свята Воздвиження. На цьому місці Константин Великий звелів побудувати величний храм Воскресіння Христового, в якому помістився гріб, в якому був похований Христос, і Голгофа. Таким чином у 326 році відбулося віднайдення Хреста Господнього – друге Його воздвиження.
Є ще одна подія, яка святкується сьогодні. Сталась вона значно пізніше, в 614 році, коли перси напали на Єрусалим, пограбували його і, разом із іншими святинями, викрали Святий і Животворчий Хрест Господній. І тільки через 14 років імператор Іраклій розгромив персів, повернув Хрест Господній. Зодягнений у царську порфиру, правитель на свої плечах урочисто вніс його в Єрусалим. Біля Єлеонської гори назустріч вийшла процесія на чолі з патріархом Захарією. Коли імператор з Хрестом увійшов у ворота, якими проходив, несучи хрест на Голгофу, Божественний Спаситель, невидима сила не дозволили Іраклію іти далі. Тоді за порадою патріарха цар зняв із себе дорогі шати і в простій одежі, босоніж пройшов з Хрестом до храму Воскресіння Христового. Після цього, як і триста років тому, Єрусалимський патріарх урочисто піднімав його перед народом. Ця подія відбулася у 628 році, саме в день свята Воздвиження Животворящого Хреста Господнього, яке ще називають третім воздвиженням.
Двадцять століть минуло з часу великої події Голгофської Хресної Жертви Спасителя, коли Христос у славі вознісся на небо, а Хрест залишився на землі, продовжуючи творити велике діло, розпочате на Голгофі – дарувати нам безмежну любов Господню.
Неможливо уявити Церкву і життя православних християн без Хреста. За словами гімну, який говорить про місце найголовнішого християнського символу в світі: «Хрест – хранитель всієї Вселенної; Хрест- краса Церкви; Хрест – царів (правителів) опора (держава); Хрест – вірних утвердження; Хрест–Ангелів слава і демонів язва (рана, загибель)». Апостол Павло в одному з послань зауважив, що не всі готові прийняти звістку про Хрест, бо для одних – це спокуса, для інших – безумство, але для віруючих , які бажають знайти спасіння через Ісуса Христа, – це Божа сила і Божа премудрість.
Сьогодні ми також бачимо посеред храму винесений Святий і Животворчий Хрест Господній і мимоволі стаємо учасниками чудесної події – віднайдення і воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього.
З Хрестом Господнім ми, християни, приходимо в життя, з ним ми зростаємо, розвиваємося, діємо і працюємо, з Хрестом завершуємо свою земну путь. І над могилою християнина стоїть Хрест, як символ життя вічного. Як говорить Господь про Своє друге пришестя: «Тоді з’явиться знак Сина Людського на небі» (Мф. 24,30) – Чесний Хрест Господа, Спасителя і Судді нашого. Побожно шануючи і поклоняючись Животворящому Хресту Господньому, стараймося славити Його життям праведним, достойним благословення на останньому суді Христовому. Амінь.
прот. Павло Сковорода,
с. Немир
(Копачівський благочинний округ)
