“Осана Синові Давида! Благословен той, що йде в ім’я Господнє”
(Мт. 21.9)
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Наближається велике свято Пасхи. Ізраільтяни з усієї Палестини поспішали у святе місто Єрусалим. Туди поспішав також і Ісус Христос. «Оце йдемо в Єрусалим і Син Чоловічеський буде виданий первосвященикам і книжникам, і засудять його на смерть і видадуть Його поганам і насміхатимуться з Нього, і плюватимуть на Нього, бичуватимуть Його і вб’ють і Він на третій день Воскресне» ( Мк.10,33-34 ).
Був час, коли Ісус не хотів посилювати злобу фарисеїв, і тому не рідко ухилявся від відкритої сутички з ними. Проте нині належало винести на Собі всю пекельну злість цих синів темряви, і Він вирішив урочисто увійти до Єрусалима, щоб вони не могли потім виправдовуватися тим, що Він приховував від них Своє Месіанське достоїнство.
Другого дня після вечері у Віфанії (як говорить євангеліст Іоан 12, 12) пішов Ісус до Єрусалима. Його супроводжували юрби народу, що вийшли з Ним з Віфанії після воскрешення Лазаря чотириденного. Дійшовши до гори Єлеонської, яка закривала від подорожніх священне місто, Ісус покликав двох учнів і звелів іти до найближчого села і привести ослицю і молодого осла.
Апостоли привели ослицю і осля, накрили їх своїм одягом і посадили Ісуса на молодого осла. Не в царській колісниці, запряженій кіньми, заїжджав Ісус до столиці Іудейського Царства, а на молодому ослі, накритому замість дорогих покривал, зношеним одягом Його бідних апостолів.
І в цьому, як пояснюють євангелісти, Матфей та Іоанн, збулося предрікання пророка, який говорив: “Скажіть дочці Сіоновій: ось Цар твій йде до тебе лагідний, сидячи на ослиці і молодому ослі”.
У книзі пророка Ісаї ( 62, 10-11 ) сказано: “Проходьте, проходьте у ворота, готуйте дорогу народу; рівняйте, рівняйте дорогу, прибирайте камені, підніміть знамено для народів. Ось Господь оголошує до краю землі: скажіть дочці Сіона: гряде Спаситель твій і нагорода Його з Ним і відплата Його перед Ним”.
Коли Ісус їхав на ослі, то не лише апостоли, а й інші, що увірували в Нього, як в обіцяного Месію, стелили Йому свій одяг по дорозі. З уст багатотисячного натовпу виходила гучна подяка Богові: “Благословен Цар, грядущий в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх”.
За поясненням архієпископа Феофілакта, ці слова означають ось що: “Колишня ворожнеча, яка була у нас з Богом припинена. Адже не було на землі Царя-Бога. Нині ж, коли Бог гряде по землі, справді мир на небесах, і тому слава у вишніх, бо й ангели прославляють те єднання і примирення, яке дарував нам Цар-Бог, Котрий їде на ослі”.
У той час Єрусалим був переповнений величезною кількістю євреїв, які прийшли на свято Пасхи. Там були і свідки воскрешення Лазаря, які здивовані цим чудом, славили Його, йдучи на зустріч з пальмовим віттям. У цілковитій впевненості, що давно очікуване спасіння і визволення єврейського народу нарешті настало, що ось-ось Грядущий до них Син Давидів об’явить Себе Царем Ізраїлевим і спасе від римського іга.
У натовпі, що супроводжував Ісуса, були і фарисеї. Але вони не вітали захопленими вигуками грядущого Царя-Месію; злобою на нього кипіли їхні озлоблені серця; вони готові були б тут таки розірвати Його, але боялись народу. Вони гукнули Йому: Вчителю! Заборони ученикам Твоїм називати Тебе Царем, Сином Давида.
Кажу Вам, лагідно відповів їм Христос, що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить. Якщо ви такі бездушні і безсердечні, що не можете зрозуміти народного захвату, то знайте, що в такий час легше примусити каміння заговорити, ніж їх – замовкнути!
Ісус ішов далі Своїм шляхом серед натовпу, що не замовкав, проте злостиве зауваження фарисеїв заглиблило Його в сумні думки: Він знав, що цей народ, який радіє і бачить зараз у Ньому своє спасіння, незабаром буде несамовито кричати: розіпни, розіпни Його! Він знав, що це священне місто, до якого Він входить, скоро буде зруйноване. Все це викликало в Ньому прилив невимовного суму, який вилився у ридання. Через кілька днів, коли Його ображали, бичували та розпинали на хресті, Він не пролив жодної сльози, а тепер ридав, усвідомлюючи, що обраний Богом народ гине.
О, якби ти хоч тепер, – вигукнув Він, – у цей твій день узнав, що служить спасінню твоєму! Але все це приховано й нині від очей твоїх. І за цю твою невіру, за те, що ти не зрозумів цього часу, часу відвідання твого Богом, прийдуть дні, коли вороги твої обложать тебе окопами, і оточать тебе, і стиснуть тебе звідусіль, і зруйнують тебе, і поб’ють дітей твоїх у тобі, і не залишать у тобі.
Тож святкуючи це велике свято, пройдімо і ми дорогою за Христом зі словами: «Осанна». Стіймо твердо у Вірі Православній. Перебуваймо незрадливо в Єдиній Святій Соборній і Апостольській Церкві Христовій. Співстраждаймо з Христом під час Його Хресної дороги. Нехай беруть у цьому участь наш розум, наше серце, наша душа, бо співчуття, співрозпинання і співвмирання з Христом, приведуть до воскресіння з Ним. Амінь.
Прот. Микола Бляхарчук,
настоятель Свято-Дмитрівського храму с. Липа
(Берестечківський благочинний округ)
