Святий преподобноісповідник Варсонофій (Юрченко)
В миру Василь Григорович Юрченко народився 1880 року на території нинішньої Херсонської області в сім’ї благочестивих батьків.
Початкову освіту здобув у сільській школі. Потім закінчив учительську школу, був деякий час вчителем початкової школи. 1907 року поступив на послух до Києво-Печерської Лаври, де вісім років жив та вчителював.
1915 року поступив до Херсонської семінарії. 1916 року був пострижений в монашество в честь святого Варсонофія єпископа Тверського. По закінченню навчання був залишений при семінарії і призначений ігуменом Григорівського Бізюкового монастиря.
1920 року обитель закрили. Отець Варсонофій був арештований, сидів у задушливих сирих приміщеннях. Там ряса його зітліла від сирості, а комах, які дошкуляли було стільки, що їх доводилось згрібати, як сміття.
Через певний час його звільнили і він отримав призначення настоятеля в село Високі Буєраки біля нинішнього Кропивницького, де щирим служінням придбав повагу віруючих і духовенства. Був твердим противником обновленського розколу, який всіляко підтримувала безбожна влада. 1923 року єпископом Онуфрієм (Гагалюком), він був призначений в місто Олександрію місіонером по боротьбі з обновленством.
Прибувши до міського собору під час літургії, яку правили обновленці, отець Варсонофій став непомітно ззаду. Високого зросту, з великою бородою, в монашому одязі з посохом і чотками, привабливий ззовні. Він не міг не бути поміченим. По закінченні богослужіння був оточений віруючими, які до того часу вже були стурбовані нововведеннями в Церкві. Але необхідний був авторитетний голос Церкви. І він пролунав – о. Варсонофій зачитав послання єпископа Онуфрія проти обновленства. Було вирішено, як необхідно діяти, щоб повернути у обновленців хоча б один храм. Вивчивши обставини своєї місії, він повернувся на місце попереднього служіння до села Великі Буєраки, де був арештований до в’язниці міста Олександрії, де пробув з осені до Великого Посту. Однак зв’язок із ним не переривався: кілька людей-ревнителів віри православної щоденно влаштовували по черзі передачі.
1924 року отець Варсонофій був звільнений. До цього часу православна громада домоглася повернення їй одного з чотирьох храмів, які на той час досить вже опустіли від діяльності обновленців. В цей храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці і був призначений преподобний Варсонофій настоятелем і благочинним округу. Все приваблювало в служителі Божому: незвичайна привітність, щира любов, уважне ставлення до кожного, лагідне, кротке і смиренне звертання, бездоганне особисте життя в пості, беззупинна молитва і стримання. За богослужінням він був уважним, зосередженим, весь віддавався молитві. В парафіяльному храмі богослужіння правились за монастирським уставом. Віруючі християни казали: «Бувало зайдеш в будній день на його службу: стриманий, смиренний м’який голос роздається перед престолом, і якась мирність і замилування наповнюють душу». Досить великий храм в скорому часі став наповнюватися віруючими з усіх кінців міста. Чутка про все, що відбувалося в Покровському храмі і про незвичайного батюшку рознеслася далеко за межі округу. Майже за кожним богослужінням бували люди із околиць. Багато хто, побувавши на службі, приходили до отця Варсонофія на квартиру за порадою, запитуючи, що робити, щоб і в них була правильна церква, і отримували необхідні настанови. Кожне його богослужіння супроводжувалось простими повчальними проповідями, в яких перемагалось зло, пороки повсякденного життя, люди закликались до покаяння, виявлялася істина і викривалась неправда обновленства. Віруючих він закликав не осуджувати тих братів, які заплутались в обновленстві, але молитись за них. Батюшка використовував всіляку можливість для повчання: на требі чи на святкових відвідинах за чашкою чаю. Розмови завжди переводились чи на поточні церковні події, чи торкались душеспасительних тем. В скорому часі опустіли всі обновленські храми, і велика частина духовенства міста прийняла покаяння, а в окрузі із вісімдесяти обновленських парафій не залишилось і десяти. В місті ж проходило незвичайне оживлення церковного життя. Все це вкрай озлоблювало залишок обновленців, та особливо ДПУ.
Групою обновленців з якимсь «єпископом» Іоанном (Славгородським), в згоді з радянськими властями були вжиті відповідні міри для нанесення удару як по отцю Варсонофію, так і по очолюваній ним громаді.
Релігійний підйом набув таких розмірів, що влада не наважувалася застосовувати будь-які прямі заходи для ліквідації цього руху. Було кілька арештів отця Варсонофія, відкритий судовий процес при величезному напливі народу, на якому преподобний Варсонофій мудро відповідав на всі питання судового слідства, що послужило ще більшому прославленню його. Процес не викликав серйозних наслідків, і справа обмежилась лише грошовим штрафом. Судовий процес був організований в зв’язку з хрещенням немовляти, звершеного начебто без попередньої реєстрації влади, що жорстоко каралося.
Того ж 1924 року міська влада намагалась звинуватити отця Варсонофія в організації бунту. Було заведено діло. Арештували деяких членів парафіяльної ради і самого отця Варсонофія як організатора бунту. На квартиру до нього після півночі з неймовірним стукотом увірвалися уповноважені відомих радянських органів влади і провели обшук. В результаті чого знайшли пакунок з матеріалом, який був приводом звинуватити отця Варсонофія в організації заколоту. Підробка була очевидна: папери були в постелі одного з постояльців, який ночував. Через кілька днів всі, хто був в цьому домі були арештовані та вкинуті до тюрми. Сфабриковане діло тривало більше трьох місяців з багатьма допитами та погрозами, але було надто грубо зліплене і після передачі його до вищої інстанції всі були звільнені.
1926 року отець Варсонофій отримав розпорядження про призначення його настоятелем до міста Первомайська Одеської єпархії, де не було ні одної вірної Православ’ю церкви. В самому розквіті церковного життя Олександрійської громади преподобний Варсонофій був відірваний від неї і посланий до глухого містечка, храми в якому були зайняті обновленцями. Але і тут він виявив належний послух. Зі скорботою, яка роздирала його душу, слізно прощається він з паствою та йде в безвісність на нові скорботи. Приїхавши до незнайомого міста, отець Варсонофій з трудом дістається до Соборного храму і в присутності напівобновленського настоятеля пред’являє громаді своє призначення як настоятеля і благочинного округу. Вже після першої служби вістка про нього рознеслася по всьому округу. Собор став оживати не за днями, а за годинами. Приходили священики і миряни за порадою, запитували як повернутися до Православ’я з обновленства. Але це пожвавлення було досить коротким. Другого дня Трійці отець Варсонофій був арештований і відправлений до Харкова, де пробув у в’язниці кілька місяців, після чого був звільнений без права виїзду з Харкова. Він з труднощами знайшов собі притулок у чужому місті, однак скоро придбав загальну любов та повагу в православному храмі, який відвідував.
Преподобний Варсонофій прожив у Харкові п’ять років з 1926 року по 1931 рік. За ці роки він ще з більшим усердям на ниві Христовій, утверджував ослаблих у вірі, зміцнював немічних духом, закликав до терпіння в ісповіданні віри. Батюшка при посередництві багатьох віруючих як в Харкові так і в районах колишніх його парафій та інших місць, підтримував віруючих різними способами: листами чи особистим спілкуванням. Навколо нього утворилась громада не тільки місцевих жителів, але й мирян з Херсона, Одеси, Полтави, Кубані, Донбасу та Білорусії. Преподобного Варсонофія відвідували духовенство розігнаних монастирів, мирян різного віку і звання. Всі йшли: хто отримати пораду, хто втіху в скорботах, хто з церковних справ, хто для особистої духовної настанови. До нього також стремились і молоді душі, юнаки та дівчата, захоплювались його словом та красою духовного життя, виявляли готовність стати на шлях богоугодного життя під його керівництвом. Отець Варсонофій не ставив рамки особливо строгих правил. Всім бажаючим благочестиво жити давав правило: вранці – вранішні молитви та полуночниця, в обід – часи, увечері – повечір’я з вечірніми молитвами.
Однак ДПУ не дрімало. Першого січня 1931 року був проведений повсюдно, в одну ніч, масовий арешт залишених на свободі єпископів, духовенства та мирян, які проявили будь-яку релігійну діяльність. Був арештований і преподобний Варсонофій. Цього разу він був підданий багатьом і різноманітним тортурам. Більш за все практикували багатодобове позбавлення сну: батюшка перебував у такому стані по п’ять, десять і більше діб підряд, на ногах чи сидячи під наглядом вартових, які змінювали один одного. Мучили його днями і ночами, не даючи заснути, піднімали його стусанами чи навіть штиками.
Його позбавляли передач, били, тримали в мучительних одиночках, в неймовірній тісноті. Майже герметично зачинених в літній час камерах чи в холоді, позбавляли їжі, а потім ситно кормили і не давали пити. Інсценували розстріли і багато інших знущань довелося потерпіти отцю Варсонофію.
Всі ці страждання закінчились тим, що преподобний Варсонофій отримав п’ять літ ув’язнення в Темниковських таборах. Всього він провів в закритті десять років, в таборах: Темниковських, Алатирських і на Колимі. Благородна була його поведінка в тюрмах і таборах. Преподобний Варсонофій щиро казав, що тюрма для нього – певна духовна школа і приймав ув’язнення в ній, як можливість духовного вдосконалення, без страху, з вдячністю Богу. З причини існуючого озлоблення проти духовенства, отця Варсонофія поселяли в камери злочинців, відчайдушних рецидивістів, які втратили всіляке людське почуття. Християнська поведінка, часто стримувала і цих звірів у людській подобі. Деякі з них так прив’язалися до батюшки, що навіть після розлучення шукали можливість як би зв’язатися з ним перепискою чи іншим способом. В самій камері отець Варсонофій поводив себе як священик і монах. Не зважаючи на шум, крик, неймовірну лайливість, важкий дим тютюну, він годинами простоював на молитві з чотками, ніби не помічаючи оточуючої його обстановки. Не знижуючись до того середовища, у якому він знаходився, але й не зневажаючи його, спонукав дивитися на себе як на істинного служителя Божого. В таборах преподобний Варсонофій принципово відмовився від якої б то не було роботи у воскресні та святкові дні і ні під яким приводом не давав змінювати свій облик, лише насильно застосовуючи побиття, його обстригали і збривали бороду.
Перебуваючи постійно в неймовірно важких умовах, отець Варсонофій ніколи не впадав в журбу. Весь час присвячував молитві, знаходив друзів і багатьох утішав. В умовах ув’язнення ставало особливо важко, якщо не було віри в Бога, то приходили тяжкий сум і ніч журби, безвиході, що деякі бились головою об стіну, намагаючись фізичним болем заглушити її. В такий момент при зустрічі з преподобним Варсонофієм, при одному тільки отриманні благословіння на відстані, не кажучи вже про особисте побачення, гора журби звалювалась і захоплювало радісне почуття. Його одухотворений, світлий зовнішній вигляд, лагідне обходження завжди приваблювало до нього. Створювалося коло своїх вірних, і всі разом один одному допомагали, переносячи труднощі табірного життя. В перший термін перебування в таборах, будучи гнаним з табора в табір, перебуваючи в неймовірно складних умовах, він ледь не помер від тифу.
В Сарові за звершення молитви і проповіді був побитий до напівсмерті і до моменту виходу з табору став зовсім згорбленим інвалідом, пересуватися міг лиш при допомозі милиць. Важко було впізнати порівняно ще не старого, стрункого і високого батюшку Варсонофія.
Внаслідок його інвалідності й по клопотанню родичів перед владою, по закінченні строку йому вдалося повернутися до Харкова. Зовні він змінився, але внутрішньо залишився тим же. І, не втрачаючи ні хвилини, зайнявся справою, властивій його покликанню: спасіння душ людських. Знову у себе на квартирі та в інших звершував богослужіння вночі, причащав, повчав бесідами, зміцнюючи тих вірних, які ще залишилися, і до того часу вже дуже пригноблених знахабнілим безбожжям. Гоніння доходило до того, що службовцям радянських установ ризиковано було заглянути до церкви, де-небудь публічно перехреститись, в домівках не можна було тримати ікони. Звершення треб було з труднощами і небезпечно тому, що навіть поховання і ті відправлялися особливим радянським чином, з музикою і червоними прапорами.
Не змінюючи ні при яких обставинах зовнішнього виду священика, лише після 1935 року, з причини вкрай розвиненого переслідування духовенства, так що не можна було священику пройти чи проїхати в притаманній його сану одежі, преподобний Варсонофій для досягнення головної цілі – спасіння душ людських, зміцнення віруючих – знімає священицький одяг і набуває виду старчика в звичайній довгій сорочці підперезаній поясом. В такому образі він міг до певного часу непомітним відвідати цілий ряд вірних своїх чад, як на попередніх парафіях, так і в інших місцях: Кубані, Донбасі, Херсоні, Одесі та інших містах України та Білорусії. Ціль відвідин – звершення таїнств Божественної Літургії, сповідь та причастя вірних чад Божих. Збиралися на ці служби тільки свої, вірні, які знали один одного.
Як свідчить один з учнів батюшки, якому довелося бути в одній з таких поїздок з отцем Варсонофієм в місті Херсоні: «Там, на околиці міста, в будинку, який був на глухому місці і був оточений високою огорожею, батюшка Варсонофій сповідав впродовж двох днів і ночей людей, які приходили, які один одному переказували про його місцеперебування. Не було у нього часу і поїсти».
В одній з таких поїздок, 1936 року в Одесі, преподобний Варсонофій був вислідкуваний та арештований, там же посаджений до тюрми, позбавлений яких б то не було зв’язків із зовнішнім світом. По закінченні слідства він, вже повний інвалід, був засуджений НКВС на новий строк ув’язнення на Колиму. Такі осудження робилися передбачливо з розрахунком на неможливість повернення.
Кілька місяців тривалої і важкої поїздки в арештантських вагонах при 40-градусному морозі перетерпів преподобний Варсонофій, перш ніж потрапив до місця свого ув’язнення. На Камчатці він сильно захворів, стан був таким, що його прийняли за померлого і викинули тіло. Вранці знайшли його сидячим серед трупів. Сам отець Варсонофій про цей випадок розповів: коли його викинули на купу мертвих тіл – він був без свідомості. Опритомнівши, відчув тепло. Світло освітило нічне небо – явився Сам Христос, Який простягнув йому руку і сказав: «Дерзай, ти Мені ще потрібний на землі для проповіді Євангелія».
Колима – найсуворіше місце випробувань. Преподобний Варсонофій, зранений, вимучений, з честю проніс свій хрест, уповаючи на милість Божу та на Покров Цариці Небесної. Впродовж свого священнослужіння, в період гонінь на Церкву, отець Варсонофій піддавався арешту до двадцяти п’яти разів. На всіх допитах поводив себе безстрашно, з достоїнством Божого служителя. У важкі хвилини на допитах мовчав, внутрішньо молячись до тих пір, доки не отримував всередині себе відповідь, і, не звертаючи уваги на роз’яреного слідчого, давав належні відповіді, руйнуючи всі отруйні загравання вишуканих в підступності слідчих, які іноді, змінюючи тон, то возхваляли, то погрожували.
1941 року преподобний Варсонофій був звільнений із ув’язнення. Заліковуючи рани, отримані за десять літ ув’язнень, він пролежав два роки в Магаданській табірній лікарні (по 1943 рік) і два роки в лікарні бухти (Находки) (по 1945 рік). Звідти був перевезений з навмисною обслугою в місто П’ятихатки Дніпропетровської області.
1945 року отець Варсонофій переїхав до Харкова на амбулаторне лікування. Знаючі його харківчани казали, що батюшка зовні змінився, але внутрішньо залишився тим же.
З 1946 року о. Варсонофій проживав у місті Краматорську, продовжуючи харківський курс лікування. В травні 1948 року єпископом Донецьким Никоном (Петіним) призначений кліриком Покровської церкви Краматорська. Духовні чада, які відвідували його у той голодний час, говорили, що преподобний Варсонофій ще не виздоровів від своїх ран і вигляд у нього був хворобливий. На ногах, як і раніше, були незагоєні рани, які постійно сочились, ходив на милицях. Одна нога не згиналась, а іншою ходив тільки на пальцях. Але, не дивлячись на це, преподобний Варсонофій так і залишився полум’яним священиком, запалюючи у всіх Божественний вогонь, який постійно в ньому горів. Два роки приносив радість своїм служінням отець Варсонофій парафіянам Покровського храму. І ворог знову піднявся проти нього. Одного дня до храму підійшли озлоблені безбожники з палицями, лопатами, збираючись бити отця Варсонофія, вимагали вийти до них. Батюшка стояв і молився. Після молитви він тричі виходив до людей – осіняв хрестом – і знову заходив до храму молитися. Бачачи смирення і кротість пастиря Божого, розгнівані люди мовчки розійшлися. Після цього випадку отець Варсонофій звернувся до Єпархіального управління з клопотанням, щоб йому взамін прислали архімандрита Онуфрія з Одеси, а його перевели в Херсон. Визначенням єпископа Херсонського й Одеського Никона від 02 жовтня 1950 року преподобний Варсонофій був призначений настоятелем Греко-Софіївської церкви міста Херсону. Всього лиш рік служив о. Варсонофій там, а пам’ять про нього і понині зберігається в серцях херсонців. Як добрий пастир, він душу свою покладав за вірних чад Христових. День і ніч молився батюшка за всіх, хто звертався до нього з проханням. Служачи разом з гідним пастирем Церкви протоієреєм Дмитрієм Позняковим, вони придбали безліч шанувальників, які отримували духовну і тілесну допомогу. Звершуючи щоденні церковні служби, вони знаходили час для втіхи страждаючих, хворих і немічних. Молебні та акафісти звершувались в храмі щодня. Усердям отця Варсонофія були куплені два будинки для інокинь та послушниць Благовіщенського та інших монастирів, які після закриття обителей потребували притулку та харчування. Батюшка всіма можливими засобами підтримував, наставляв та втішав цих тружениць Христових, які посвятили себе Богу і Церкві.
09 листопада 1951 року правлячий архієрей призначає його настоятелем Троїцької церкви села Старої Збур’ївки Голопристанського округу Херсонської області. І в цьому храмі парафіяни гаряче полюбили батюшку. Знову ж ті вогненні проповіді та переповнений храм. Все той же грізний, викривальний, як морська хвиля, голос під час проповіді. Багатьох своїх вихованців він посилав до Києво-Печерської Лаври, які згодом стали істинними монахами. Служачи в цьому храмі, отець Варсонофій був возведений в сан архімандрита.
25 червня 1954 року архімандрит Варсонофій був призначений на священницьке місце в Катерининський собор міста Херсона – останній храм в його житті.
Головним для нього було те, що заповіді Божі, святі канони Церкви – незмінні істини, які не повинні викривлялися. В цьому отець Варсонофій був твердим і непохитним. Були у нього і особисті внутрішні, достойні уваги, духовні хвилювання. Отець Павел, келійник отця Варсонофія, згадував: «В концтаборі, в Сарові, коли отця Варсонофія збитого залишили в сараї на 50-градусному морозі. Господь сподобив великої милості внутрішнього духовного озаріння, втішаючи та зігріваючи його». Згадуючи це, преподобний Варсонофій говорив: «Господь зберіг мені життя, щоб багатьох нині привести до спасіння».
В останні дні життя отець Варсонофій дуже хворів. Він знав, що Господь покличе його до Себе. І став готуватися до смерті. Після сповіді і причастя Святих Христових Таїн преподобний Варсонофій у мирі відійшов до Господа 17 жовтня 1954 року, в день свого небесного покровителя.
28 березня 2007 року були віднайдені мощі святого, а 18 квітня 2008 року преподобний Варсонофій був прославлений в лику святих Херсонських. Мощі покояться в Свято-Духівському соборі міста Херсона.
Воістину Дивний Бог у святих Своїх! Святий преподобноісповідник Варсонофій є багатогранним дорогоцінним каменем Церкви. І як людина, і як монах і як священик – він був вірний Богу і людям своєю любов’ю. Моли Бога про нас, святий угодниче Божий!
архімандрит Онуфрій (Куц)
настоятель храму великомучениці Параскеви П’ятниці с. Ратнів
(Княгининівський благочинний округ)
