22 C
Lutsk
Субота, 8 Серпень, 2020
Проповіді

Проповідь у день пам’яті прп. Серафима Саровського

Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

«Чому я з’явився на світ? Для чого я живу? Що я залишу після себе? Яка мета мого життя?»  Ці питання, напевне, не раз ставив собі кожен. І дійсно – життя людини осмислене, значуще, коли воно має мету. Ми всі впродовж життя ставимо собі різні цілі. Вони – відблиски наших мрій, бажань, потреб. Але яка найголовніша ціль людини, який сенс її земного життя?

Християнство дає чітку, просту і ясну відповідь:  сенс земного життя людини – у вічному блаженному житті з Богом, її Творцем, Батьком та Спасителем. Що ж це  таке – вічне життя? Христос у своїй Первосвященницькій молитві дає таку відповідь: «Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа» (Ін. 17:3). Тобто, пізнання Бога приводить людину — до вічного життя, або, кажучи по іншому, до Царства Божого.

Сьогодні Свята Православна Церква вшановує пам’ять великого святого – преподобного Серафима Саровського, подвижника, який сказав одного разу дивовижні у мудрості та простоті слова: «Мета  життя християнина – надбання Духа Святого Божого. Все інше – піст, молитва, справи милосердя та інші заради Христа звершувані справи – це засоби для надбання Святого Духа». Ці слова преподобного є результатом не роздумів, філософії чи якоїсь теоретичної науки, а святого життя в молитвах, подвигах та пізнанні Бога. Його життя – це приклад чистоти, смирення, любові до Творця та безжальної боротьби з гріховними пристрастями. Тобто всього того, чого вчить нас Христос в Євангелії.

«З юності палаючи любов’ю до Христа», (тропар преподобному) у 24  роки, отримавши благословіння матері та настанови київського старця Досифея, Прохор (таке ім’я святий отримав при Хрещенні) приходить в Саровський монастир, що знаходився на межі Нижегородської та Тамбовської губерній (зараз – Нижньогоро́дська о́бласть Росії), де трудиться послушником вісім років, навчаючись відсікати власну волю та перебувати у послуху до свого старця та отця ігумена. Життя юнака було настільки бездоганним, що під час тяжкої хвороби Прохор удостоївся відвідування Самої Пресвятої Богородиці, Яка разом з апостолами Петром та Іоанном Богословом явилась йому і сказала: «Цей – нашого роду» та зцілила його від недуги.

Пройшовши випробування послуху, Прохор приймає чернечий постриг з іменем Серафим, а через рік його посвячують в сан ієродиякона. Палаючи духом, він щодня служив в храмі та багато молився і після богослужінь. Господь сподобив преподобного благодатних видінь під час церковних служб: неодноразово він бачив святих Ангелів, які співслужили братії, а одного разу, у Великий Четвер на літургії удостоївся побачити Господа Іісуса Христа, Який увійшов до храму та благословив усіх, хто там перебував. Після цього ієродиякон Серафим ще більше посилив свої подвиги: вдень він трудився в обителі, а ночі проводив у молитві в лісовій пустельній келії. У віці 39 років, преподобний Серафим був висвячений в сан ієромонаха і продовжував служіння в храмі. Згодом, отримавши благословіння настоятеля обителі, усамітнився в лісовій хатинці за кілька кілометрів від монастиря. Перебуваючи в духовній боротьбі з пристрастями, пустельник тисячу днів і ночей з піднятими руками молився на камені: «Боже, будь милостивий до мене, грішного». Диявол, посоромлений стійкістю подвижника, наслав на нього грабіжників, які, нанісши йому смертельні рани, пішли з келії ні з чим. З останніх сил вмираючий монах дістався до обителі. Насельники монастиря вжахнулися, побачивши пораненого подвижника. Вісім діб пролежав преподобний, страждаючи від ран, лікарі не могли йому допомогти ніяк, та до Серафима знов явилась Божа Матінка, яка врятувала його від смерті.

Після одужання преподобний Серафим взяв на себе подвиг мовчання, повністю відсікаючи від себе всі мирські помисли для чистої непрестанної молитви. Якщо святому в лісі зустрічався чоловік, він падав лицем вниз і не вставав, поки перехожий не віддалявся. Три роки старець провів в такому подвигу і сподобився дарів Святого Духа – радості та миру в душі. Матір Божа зі святителями Климентом Римським і Петром Олександрійським з’явилася подвижнику і дозволила завершити усамітнення. Великий подвижник так згодом говорив одному з ченців: «радість моя, благаю тебе, надбай дух мирний, і  тисячі душ спасуться біля тебе». Ці безцінні слова, які народились з духовного досвіду подвижника, для нас мають бути мірилом нашого духовного життя. Якщо наше виконання посту, наші молитви, наші добрі справи народжують в нас смирення, радість та мир в душі, то ми йдемо по шляху надбання Святого Духа. Якщо ж через піст ми роздратовуємось та осуджуємо, в молитві неуважні та ліниві, через добрі справи горді та марнославні – то все це не тільки не принесе доброго плода, але й зашкодить нашому спасінню.

За любов до Бога, смирення і подвиги преподобний Серафим сподобився духовних дарів прозорливості і чудотворіння. Преподобний старець став приймати паломників, що приходили до нього за порадою, духовною втіхою та благословенням з любов’ю вітаючи всіх такими словами: «Радість моя, Христос воскресе!»

Отже, шукаючи відповідь на питання: «Що ж таке Царство Боже? Які його ознаки, де його шукати і як зрозуміти? Що воно дає людині?» відкриймо Священне Писання, де апостол Павло в Посланні до Римлян пояснює: «Царство Боже – не їжа i питво, але праведнiсть, i мир, i радiсть у Дусі Святому» (Рим. 13;17). А житіє преподобного Серафима Саровського розкриває нам цю істину. З ранніх років полюбивши Христа, святий все життя віддав пізнанню Його – через постійне вивчення Святого Письма  та виконання євангельських заповідей. І ми бачимо насправді, що через цю праведність Серафим Саровський надбав мир і благодатну радість від Святого Духа. Мало того, сам став «рікою Води Живої» (Ін. 7; 38) для великої кількості людей.

Нехай Милосердний Господь по молитвах преподобного і богоносного отця нашого Серафима Саровського, чудотворця, дарує нам благодатну допомогу в головній меті нашого життя – надбанні Духа Святого Божого, для миру, радості та спасіння наших безсмертних душ. Амінь.

Протоієрей Олександр Білінський,

настоятель Свято-Хрестовоздвиженського храму

селища Колки Маневицького району.

(Колківський благочинний округ)

Вас може зацікавити

Проповідь у четверту неділю після Пасхи, про розслабленого

Редактор Головний

Проповідь у день Успіння праведної Анни

Редактор Головний

Ближній – це кожна людина, яка потребує нашої допомоги: Проповідь у неділю 23-у після П’ятидесятниці

Редактор Головний