Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Православна Церква в богослужінні на сьогоднішній день згадує день пам’яті перенесення святих мощей благовірного князя Олександра Невського з міста Володимир (Владимир-на-Клязьме), де вони знаходились після погребіння князя 6 грудня 1263 р., до Свято-Троїцької Олександро-Невської лаври міста Санкт-Петербург у 1724 р., де вони і досі знаходяться.
Благовірний князь Олександр Невський, будучи правнуком Володимира Мономаха, який у свою чергу був правнуком Володимира Великого, жив у часи, коли Київська Русь була роздроблена міжусобицями князів, а потім спустошена монголо-татарським ігом. Його батько – Ярослав, від’їжджавши в Київ, на своє місце у Новгороді княжити поставив свого сина Олександра. Починалися найтяжчі часи в історії Русі: зі східних кордонів йшли могутні монгольські орди, з західних кордонів наступали германські лицарські полчища, кощунственно назвавши себе, з благословення папи Римського, «хрестоносцями». І в цей грізний час Промисел Божий поставив на спасіння Русі святого князя Олександра – великого воїна, дипломата і молитвеника.
Преп. Ісаак Сирін у своїх повчаннях царицею всіх чеснот називав розсудливість, саме такої чесноти досяг благовірний князь Олександр своїм богоугодним житієм. Бог дарував йому Давидову кроткість, Соломонову мудрість, Іосифове целомудріє і Самсонову хоробрість. Святий князь розумів, що одночасно протистояти лицарським орденам з заходу і монголо-татарам зі сходу було непосильно. Слідуючи словам Господа Іісуса Христа: «не бійтесь тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити; але бійтесь більше Того, Хто може і душу і тіло погубити в геєні» (Мт.10:28), святий князь Олександр вважав за краще підкорення своєї землі монгольському правителю, ніж римському первосвященнику.
І дійсно, з історії ми знаємо, що лицарі-хрестоносці мали намір безпощадно завоювати і колонізувати Київську Русь XIIIст. як територіально, так і релігійно, їх гасло було «або латинський меч, або латинська віра». І тому святий князь чітко розумів, що з ними альтернативи не буде, в разі перемоги латинян, русичам запропонують католицизм, або мученицьку смерть. А монголо-татари були більш-менш віротерпимими і, як не дивно, інколи толерантними, вони намагалися лише збирати данину, і навіть у 1261р. дозволили в столиці Золотої Орди заснувати православну єпархію. І тому святий князь укріпляв кордони на заході, і шукав компромісу на сході.
Два подвиги увінчали святу душу благ.кн.Олександра Невського. З мечем в руці і словами на устах: «не в силі Бог, а в правді» він у своєму 20-ти річному віці з малим військом двічі витісняє західних завойовників і чотири рази їздить у небезпечну подорож в Орду для того, щоб випросити послаблення для свого народу – це був подвиг смирення. Все було направлене на те, щоб зберегти віру, народ і землю.
В сьогоднішньому апостольському читанні ап..Павло говорить: «Один одного тяготи носіть, і так виконаєте закон Христовий»(Гал.6:2). Святий благовірний князь прийняв на себе тяготи інших людей, він прийняв в своє серце тяготу всієї Русі. Він поставив собі завдання звільнити землю від «тяготи», і виконав це настільки, наскільки вистачило йому сил і життя. А прожив він лише 43 роки. І сьогодні ми молимося йому, щоб він допомагав нам в ділі нашого спасіння. А на прикладі його богоугодного житія ми навчалися цінувати роки свого життя, цінувати свою віру і землю, щоб ми вміли керуватися в своєму житті розсудливістю, і щоб живучи в цьому світі, який «лежить в злі» (1Ін.5.19), і живе подвійними стандартами, ми керувалися словами благ.кн. Олександра Невського –«не в силі Бог, а в правді». Амінь.
Священник Василь Вишневський,
с. Рудка
(Оконський благочинний округ)
