15.3 C
Lutsk
Четвер, 22 Квітень, 2021
Проповіді

Проповідь у 2-й день святого Великого посту

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Не здаватися ворогу роду людського – є основним правилом для тих, хто бореться з лукавим духом світу цього. І Христос, як наш Цар, Воєвода і Бог в цій битві про все нас попереджає і від усього застерігає: «Ось Я наперед сказав вам» (Мф. 24:25), – каже Він своїм учням.

Сатана невпинно заявляє свої права на рід людській і відбирає його від Бога, як свою власність. Усіма можливими обманами він зваблює до себе воїнів Христових. Приваблює їх брехливими обіцянками, показуючи їм своє уявне «багатство». Ніхто не голодний більше за нього, але він показує хліб людям, призиваючи їх зректись Бога. Ніхто не є більш нагим ніж він, але він манить людей барвами свого уявного і обманливого одягу. Ніхто не є такий бідний, як він, але, як фокусник на базарі, він тре монету об монету і спритно показує жадібним спостерігачам, що володіє мільйонами. Ніхто не отримав більше поразок, ніж він, але він ніяк не перестане обманювати, неначе саме він переможець, неначе військо Христове розбите, неначе Христос відступив від вірних Своїх.

Він є «батьком обману», і все багатство сатани, все, що він має, тримається лише на обмані. Але Христос і своїм прикладом, і словом навчив нас, як усьому цьому протидіяти і якою зброєю боротись. Бо Його останні слова, написані у Євангелії, говорять: «І ось Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь» (Мф. 28:20). І це було явлено у віках через Його присутність, через життя апостолів, мучеників, сповідників, через преподобних і богоносних Отців, благочестивих дів та святителів.

Господь конкретно нам говорить про те, що наша перемога і над страстями, і над духом злоби піднебесної можлива тільки «молитвою та постом» (Мф. 18:21). Тому істинно християнський піст – це є і прощення образ, і утримання від сріблолюбства. Бо малу ціну має піст лише для утримання від їжі, а в житті людини лишається і відплата образою на образу, і спокуса земними благами.
Господь закликає нас: «Якщо ви прощатимете людям провини їх, то простить вам Отець ваш Небесний» (Мф. 6:14). Бо якщо не навчимося прощати, то де ми з вами будемо?!! Проживемо життя з горою гріхів і в життя вічне потягнемо цю важкість. Будучи людьми, які не хочуть прощати інших, чому думаємо, що простить нас Господь?

Лицемірить той, хто постить не для Бога, не для спасіння своєї душі, а для людей, щоб отримати від них хвалу. Для нас важливо, щоб сам Господь бачив і знав наші подвиги. Бо неважливо, чи бачать люди, чи знають вони, що ми постимось і, навіть краще для нас, щоб вони цього не бачили й не знали. Піст заставляє нас замислитись над своїм життям. Щоб наша голова не приймала ніяких злих помислів і утримувалася від усіляких скверних і непотрібних слів, а наповнювала свій розум помислами про совість, про чистоту, про віру та любов і всім тим, що достойно Духу Святому. Теж саме повинне бути і з нашим язиком, бо розмова і помисли – єдине. Точно так поступімо і зі своїм серцем. Утримаймося від усілякої ненависті та злоби, заздрості та гордості, хули на Бога та людей, від усілякого гріха та гріховних жадань, страсті та похоті.

Але не тільки розум та серце повинно бути утримане від гріха. І тіло потрібно огородити від усього непомірного та пагубного. Заборонімо своїм очам непристойно блуждати по цьому строкатому світу, вухам – слухати те, що віддаляє нас від спасіння, язику та чреву – бажати багатьох наїдків та напитків, рукам – бити та мучити інших. Зробімо так, щоб наше тіло стало істинним
храмом нашої душі, а не заїжджим двором на великій дорозі. А для того, щоб ми стали храмом душі, нам і потрібне покаяння. Бог Отець готовий нам все простити, і терпеливо чекає нашого покаяння.
Бо не кількість гріхів і їх тяжкість губить нас, але і нерозкаяне наше життя. Губить нас і те, що покаяння наше відкладаємо на потім.

Бути грішником – це загальне нещастя. Бо немає ні однієї людини без гріха. Зла сила різними способами старається відволікти нас від покаяння, та частіше за все покаяння відкладається по нерадінню та ложному стиду. Є такі люди, котрі не каються і не причащаються, бо забули про милосердя Боже, а про покаяння думають по людським міркам: «Я такий великий грішник, що
Господь мене не простить». Але найбільш страшне є те, що дехто з нас зовсім відмовляється від покаяння. Вони думають про себе, що «праведні» і немає чого їм шукати покаяння. Тільки коли людина визнає своє беззаконня, навіть і в малих гріхах, коли осудить себе, з глибоким сокрушенням серця лишить свої гріхи, тільки тоді Господь вселиться в її серце, наповнивши його миром,
радістю та любов’ю.

Як правило, людина старається умалити свої гріхи і показати себе менш достойною осудження, чим приносить шкоду своїй душі. Гріх – це єдина причина, котра розділяє нас з Богом і загороджує від нас Його любов. Значить треба і в своєму розумі не применшувати гріх і його пагубне дійство, а навпаки показати його в найтемніших тонах. Потрібно зрозуміти, що будь-який гріх, як
великий, так і малий, веде до вічної загибелі.

Звернімо увагу, що вузький, тернистий шлях веде нас до спасіння, а широкий та просторий шлях догоджання своїм гріховним бажанням – до погибелі вічної. Гріх солодкий і захоплюючий. Йому завжди віддаються із задоволенням, без роздумів та міркувань. Люди не хочуть думати, що хвороби, скорботи, різні напасті є наслідком гріха. У вічності за нерозкаяність душа буде страждати в аду. Тому «відкладемо всі справи темні і зодягнімось в зброю світла» (Рим.13:12), маючи непохитну віру і як щит молитву, відкинувши від серця всю злобу у піст з радістю ввійдем. Бо Господь, як Милостивий Отець, готовий простити нам наші провини і гріхи. Для цього відкриймо Йому своє серце, свою душу і покладімо на нього всі сподівання. Амінь!

Прот. Георгій Михайлов
настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці
м. Камінь – Каширський (Воля)

Вас може зацікавити

Проповідь у день пам’яті 12-ти апостолів

Редактор Головний

Проповідь у день пам’яті прп. Амфілохія Почаївського

Редактор Головний

Проповідь у неділю 28-у після П’ятидесятниці, святих праотців

Редактор Головний