Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Браття і сестри, сьогодні Свята Православна Церква згадує пам’ять великого угодника Божого – святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійського чудотворця.
Цей святий угодник Божий жив в далекому ІІІ столітті від Різдва Христового. Проте у Церква бережно зберігає пам’ять про цього дивовижного святого, про його життя, подвиги та чудеса.
У сьогоднішньому євангельському уривку ми чули, як Господь наш Ісус Хритос дав народу настанови, настанови, котрі ми звикли називати Заповідями Блаженства: «…Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже. Блаженні ті, що жадають тепер, бо насититеся. Блаженні ті, що плачуть тепер, бо втішитеся. Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли розлучать вас і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського. Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах…» (Лк. 6:20-22)
Ці заповіді – сходи, сходи духовного удосконалення! Вони дані нам для того, щоби людина, переходячи від однією заповіді до іншої, усвідомлювала свою грішність, свою недостойність, а разом з тим і прагнула здобути ту чи іншу християнську чесноту. І на цьому шляху, шляху постійного духовного вдосконалення святитель Миколай Чудотворець – є для нас великим взірцем! Він прагнув правди, він розумів свою немічність і грішність перед Спасителем, він все своє життя віддав, заради одного, заради служіння, служіння Богу і ближнім. Він повністю відрікся свого «я»! Істинно, на небесах на святого Миколая чекала велика нагорода!
У своєму житті святитель Миколай неодноразово показував приклади справжньої християнської любові, будучи єпископом міста Міри, угодник Божий ніколи не забував про нужденних, вбогих, всі, хто потребували допомоги. Так, в житії святого ми знаходимо історію про спасіння трьох неповинних мужів від страти: «…прийшли з Мир одні міщани, зажурені і заплакані, і, припавши до ніг святого, допомоги для скривджених просили, розповідаючи зі сльозами, що, коли його не було, ігемон Євстафій через заздрісних злих людей, підкуп у руки взявши, трьох мужів з того граду, в нічому не винних, на смерть засудив, через що весь град журиться і плаче і «твого, казали, чекає повернення, Владико. Якби ти був вдома, то не посмів би ігемон такий неправедний вчинити суд». Це чуючи, Божий архиєрей засумував душею і, взявши зі собою воєводу, зразу рушив у дорогу. Бувши ж на місці, що називається Лев, зустрів одних людей, що йшли, і спитав їх, чи знають вони що про трьох мужів, на смерть засуджених. Вони ж кажуть йому. «Залишили їх на рициновому і полюксовому полі, на страту волочених». Тоді святий Миколай поспішив на те місце, намагаючись засуджених на смерть випередити. І, досягнувши місця, бачив багатьох людей, що перед ним стояли, і трьох засуджених мужів, що назад руки зв’язані мали і лиця закриті, вже до землі схилені; і бачив оголені мечі націлені, до смертельної страти готові. Ката ж бачив, що вже витягнув на те меч, лютий же і негарний образ суворости являючи: і було для всіх жахливе і плачевне видовище. Тоді святитель Христовий, із лагідністю лють змішавши, вільно серед людей зайшов. І, меч із руки воїна вихопивши, кинув на землю, ніскільки ж не вжахнувшись і не злякавшись, і мужів від пут звільнив, все те з великою впевненістю роблячи, і ніхто не боронив йому, тому що слово його було владне і діло його з божественною силою: був-бо великий перед Богом і всіма людьми. Врятовані ж від усічення три мужі, бачивши, що їх несподівано з воріт смертних до життя повернули, гарячими з радости сльозами обливалися і благодушно кричали, і всі, що там зібралися, вдячно відкликалися. Прийшов же туди й ігемон Євстафій, але угодник Божий, побачивши його, що наближався, відвернувся і до ніг припадаючого відштовхнув. Розповісти ж про нього цареві і Бога на покарання прикликати обіцяв, і всіма смертними муками йому погрожував за неправедне використання влади…»
Ось таким був цей дивний святитель, він не мав страху перед світською владою, але мав страх Божий, він не дивився на сани, посади, матеріальне становище, але дивився на душу, він не мав ненависті до грішників, але ненавидів гріх. Істинно цей великий святий добре послужив Господу.
Стоячи на службі у храмі, ми чули канон святителю, ми ніби заново пережили всі події з життя святого, від його народження та юних літ до прийняття єпископського сану та честного преставлення його душі перед Господом.
Давайте із життя цього великого угодника Божого візьмемо для себе за приклад його велику любов до ближніх, його велику чесноту милосердя! І спробуємо по мірі власних духовних сил розвинути цю християнську доброчесність у собі, і цим послужити Господу нашому Ісусу Христу та нашим ближнім!
Дорогі браття і сестри, сьогодні ми, згадуючи пам’ять святого Миколая будемо просити цього угодника Божого, щоб він молячись перед Престолом Божим згадував і нас грішних у своїх молитвах, щоб він не залишав нас в бідах, скорботах та нещастях. І будемо вірити, що Господь по його молитвам не залишить нас грішних. Амінь!
Прот. Михаїл Росоловський,
настоятель Свято-Успенського храму
с. Воротнів
(Княгининівський благочинний округ)
