Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
В сьогоднішній воскресний день Свята Церква пропонує нашій увазі євангельський фрагмент із Євангелія від Матфія, в якому Іісус Христос в бесіді з духовною елітою іудейського суспільства використовує притчу про злих робітників виноградника.
Притчі Іісуса відрізнялися тим, що в них йшла мова не стільки про відношення між людьми, скільки про відношення між людиною і Богом. Інколи, через притчі Іісус позбувався від «випадкових» слухачів і розкривав істину вже тим, хто жадав її пізнання. Сама по собі притча алегорична. Однак, в Євангелії є складно-алегоричні притчі, в яких кожна деталь має своє конкретне значення і вони, в свою чергу, формують основну думку. Сьогоднішнє читання про злих виноградарів належить саме до складно-алегоричної притчі, яку розповідають майже всі євангелісти (у Іоанна притч немає взагалі).
Враховуючи контекст подій, які описані двадцять другою главою, ця притча має конкретних адресатів і конкретне «послання». Іісус звертається до духовних лідерів іудейського народу. Нам потрібно звернути увагу на фрагмент із книги пророка Ісаї, а саме з 1 по 7 вірш 5 глави:
1 Заспіваю ж я вам про Свойого Улюбленого пісню любовну про Його виноградника! На плодючому версі гори виноградника мав був Мій Приятель.
2 І обкопав Він його, й від каміння очистив його, і виноградом добірним його засадив, і башту поставив посеред його, і витесав у ньому чавило, і чекав, що родитиме він виноград, та він уродив дикі ягоди!
3 Тепер же ти, єрусалимський мешканче та мужу юдейський, розсудіть но між Мною й Моїм виноградником:
4 що ще можна вчинити було для Мого виноградника, але Я не зробив того в ньому? Чому Я чекав, що родитиме він виноград, а він уродив дикі ягоди?
5 А тепер завідомлю Я вас, що зроблю для Свого виноградника: живопліт його викину, і він буде на знищення, горожу його розвалю, і він на потоптання буде.
Стає зрозуміло, що Христос використовує вже добре відомий образ і додає до його тлумачення ситуацію «теперішнього дня». Перші адресати (або перші слухачі) чітко розуміли, про що саме говорить Спаситель.
В притчі відображена трагічна доля народу. Кульмінація цієї трагедії – відношення до Іісуса. Євангеліє часто буде нам нагадувати, що від нашої реакції на Спасителя залежить багато що в нашому житті, як теперішньому, так і майбутньому. Не аби яку відповідальність в цій ситуації несуть духовні лідери, які виступають вчителями для народу.
Відповідальність за своє служіння священик несе і перед Богом, і перед народом. Однак, люди які являються його духовною паствою йому не належать. Він їм служить за прикладом Христа і звершує проповідь Словом Христа. І люди, і Слово йому вручені самим Богом. Як тільки служитель приватизує Слово собі і «стилізує» його по власній потребі, він починає служити сам собі, підводячи до цього інших.
Вірш 44 відсутній у багатьох древніх рукописах цього Євангелія. Дослідники вважають, що сюди цей вірш був перенесений переписниками від Євангелія апостола Луки. В цьому короткому вірші запропонована важлива думка, яка формується на матеріалі з книг пророків. Нам потрібно прочитати фрагмент із наступних книг.
Пророк Ісаія 8:13-15:
13 Господа Саваота Його свято шануйте, і Його вам боятись, Його вам лякатись!
14 І буде Він за святиню, і за камінь спотикання, і за скелю спокуси для двох домів Ізраїля, за сітку й за пастку для мешканця Єрусалиму.
15 І спіткнуться об них багатохто, і попадають, і будуть поламані, і заплутаються, і будуть схоплені.
І пророк Даниїл 2:31-35:
31 Ти, царю, бачив, аж ось один великий бовван, бовван цей величезний, а блиск його дуже сильний; він стояв перед тобою, а вигляд його був страшний.
32 Цей бовван такий: голова його з чистого золота, груди його та рамена його зо срібла, нутро його та стегно його з міді,
33 голінки його з заліза, ноги його частинно з заліза, а частинно з глини.
34 Ти бачив, аж ось одірвався камінь сам, не через руки, і вдарив боввана по ногах його, що з заліза та з глини, і розторощив їх.
35 Того часу розторощилося, як одне, залізо, глина, мідь, срібло та золото, і вони стали, немов та полова з току жнив, а вітер їх розвіяв, і не знайшлося по них жодного сліду; а камінь, що вдарив того боввана, став великою горою, і наповнив усю землю.
Іісус Христос – камінь приткновіння. Він – міцна основа, на Якій будуються відносини спасіння. Щасливий той, хто Його приймає, як Месію. Нещасний той, хто гонить Його, бо не встоїть від Його сили жодне царство або система.
Яскравим свідком істини являється пророк Іоанн Предтеча, Хреститель Господній. Перша глава Євангелія від Іоанна розповідає про окрему комісію від Ієрусалимського храму, яка приходить до нього лише з одним питанням: хто ти? Розуміючи суть питання, Іоанн відповідає: я не Христос. Однак, він вказує на Христа. Він чітко вказує на Месію, а сам смиренно продовжує свою місію. Іоанн не вибирає народ, в якому він народився, як і не вибирає місію, яка покладена Богом. Він знає, Хто дарує йому Одкровення і тому совісно виконує своє служіння. Він безкомпромісний навіть тоді, коли це вартує йому життя. Оскільки Той, Хто дарує Одкровення, дарує йому життя земне і вічне.
Священик в таїнстві хіротонії отримує не тільки владу, але і розуміння таїн життя вічного, описаних у Священному Писанні. Саме так вважав відомий святий третього століття Іриней Ліонський. Ієрей живого Бога знає Істину, яка розкривається унікальною таємницею його життя. Він отримує унікальну силу слова заради проповіді Слова Вічного Бога. Пророк, священик і Сам Христос присутністю в цьому світі виявляє його проблеми, породжені гріхом. Не дивно, що суспільство, в якому буде звершена ця проповідь, може реагувати по-різному.
На сьогоднішній день наша країна переживає важкі часи війни, де безжалісне насилля звершується над нашим народом зі сторони росії. Окрім цієї війни, в нашій країні існує війна духовна, яка розколює наше суспільство. Звичайні миряни в рясах іменують себе Христовими та обманом і силою відбирають християнські святині, агресивно себе поводять до віруючих та священнослужителів. Не маючи на це влади, роблять вигляд, що звершують таїнства. Однак, це не магічний ритуал і правильно сказаних слів не вистачить. Проповідують з амвону слово, але не Христове, запевняючи людей у своїй правоті. Тим не менше, людина знаходить собі проповідника за потребами свого серця. Кому любов Божа і Христос, а кому ідеї свого розуміння. Дуже хотілося б, щоб проблема, про яку говорить Христос через сьогоднішню притчу, залишилася десь там дві тисячі років тому. Але, на жаль, вона тут і з нами. Злі виноградарі нашого часу намагаються привласнити собі те, що їм не належить. Навчити тому, що вони не знають.
Священик Церкви Христової, як і пророк, і як Христос свого часу. Його несправедливо осудять, звинуватять, будуть ображати, виганяти з домівок. Він винен лише в тому, що звершує проповідь Істини. Він живе Христом і про Нього вчить. Він від Нього надихається любов’ю і її проповідує людям. Помоліться за своїх священиків, в теперішній час їм непросто. Амінь.
архімандрит Феофан (Кирилюк),
настоятель Свято-Покровського
храму м. Луцьк
(Луцький центральний округ)
