Бог змінює нашу персональну реальність через покаяння. Змінивши хід думок і стан душі, ми отримуємо доступ до невидимого.
Словами про необхідність покаяння почав свою проповідь Христос. До Нього про це говорив Іоанн Хреститель. І апостоли, відправившись з благою звісткою по світу, згідно з Євангелієм, «проповідували покаяння» (Мк. 6:12). Зцілення хворих і вигнання бісів лише свідчили про силу, що стояла за проповідниками. Справжньою метою було переконання людей в тому, що лише через усвідомлення духовного падіння і становлення на шлях зміни розуму можливе здобуття вищої нагороди для людини.
Покаяння має на увазі визнання помилки. Визнання дозволяє побачити свій недолік і сфокусувати на ньому внутрішню увагу. Виявлена проблема вже не може бути не помічена розумом і серцем, а від того починає наривати в душі, як гнійник, що здувся. Біль вимагає лікування. Для лікування необхідний лікар. Лікар – Господь. Визнавши хворобу і довірившись лікарю, людина отримує зцілення. За зціленням йде радість. Позбувшись від хвороби, хворий знаходить можливість бачити світ в яскравих фарбах. Адже недуга забирала у нього сили і забирала на себе всю увагу. Тепер, випробувавши на собі цілющу силу покаяння, людина бачить реальність під новим кутом. Стіни Небесного Царства не виросли у неї перед обличчям, але вона ясно відчуває присутність обителі Божої зовсім близько.
Покаяння не можна назвати таким же технічним процесом, як зцілення від звичайної хвороби. Лікуєшся, п’єш таблетки, іноді просто перечікуєш, що хвороба пройде сама – і ось воно, довгоочікуване одужання. Покаяння має на увазі живу і чесну участь людини в зміні власних переконань, визнання помилок, бажанні більш так не робити (навіть якщо дуже хочеться). Ніякого лицемірства бути не може, тільки відверта розмова з Богом і самим собою. Сказати «я мерзотник» – просто. Перестати бути мерзотником – набагато важче.
Але що неможливо людині – можливо Богу. Таємниця покаяння полягає в тому, що на щире бажання людини змінити свої погани звички (злодійство, ненависть і презирство до людей, навик пакостити і плести підступи – всі звички) Господь відгукується Своєю силою і незрозумілим для нашого розуму чином вносить корективи в роботу нашого мозку і стан душі. Розум звільняється від рабства, обтяженого звичками, душа перестає відчувати згубну і сковуючу тяжкість від регулярних повторів здійснення людиною гріха.
З боку процес покаяння побачити неможливо. Ось стоїть людина на колінах у себе в кімнаті перед іконами, плаче і розмовляє ніби з повітрям. Ну і що? Або підходить до священика на сповідь, щось говорить, отримує відпускаючу молитву і йде геть. А тепер що? Відразу можна помітити лише зовнішній стан людини: вона може гірко ридати або полегшено посміхатися. Але те, що сталося у неї всередині в момент щирого покаяння, воістину подібно народженню наднової зірки. Людина – цілий всесвіт, в якій зміна розуму викликає кардинальні зміни. І цей зміненений всесвіт, що став на шлях покаяння, здатен до інтеграції з Всесвітом Бога, небесним Царством.
Володимир Басенков