О Іоанне! Життя твоє багатотрудне, але смерть славна,
гроб твій блаженний і віддяка щедра.
Святитель Прокл Константинопольський
Ім’я святителя Іоанна Златоуста знайоме кожній православній людині – хоча б тому, що у наших храмах служиться Літургія, укладена ним.
Але якщо уявити собі, що він во плоті якось опинився би на цьому богослужінні, – що б він сказав із амвона? Чи відзначив би, як багато змінилося у порядку служби з IV століття? Здивувався б, наскільки по-іншому сьогодні виглядають прихожани? Чи навпаки, виголосив би полум’яну проповідь про те, як мало, насправді, змінили минулі сторіччя християнської історії людські душі?
Святитель Іоанн Златоуст, архієпископ Константинопольський – один із трьох вселенських святителів разом зі святителями Василем Великим і Григорієм Богословом. Усе своє складне життя він поклав на вівтар служіння Господу і справі проповіді Слова Божого.
Узимку 406 року важка хвороба прикувала святого Іоанна до ліжка. За наказом зі столиці, його переводять у Піцунду (Абхазія). Виснажений хворобою, святитель три місяці в дощ і спеку смиренно здійснював свій останній перехід. У Команах сили залишили його. У склепі святого Василіска, причастившись Святих Таїн, Іоанн Златоуст перед смертю промовив слова, що стали девізом усіх християн:
«Слава Богу за все!»
У цих 4 словах – підсумок його земного життя. Святитель був похований в Команах. Це сталося 27 вересня 407 року.
У 438 році Прокл, Патріарх Константинопольський виголосив похвальне слово про свого великого вчителя, порівнявши святителя Іоанна Златоуста зі святим Іоанном, Предтечею Господнім, який також проповідував покаяння і потерпів за викриття людських недоліків. Народ, який дуже любив свого святителя, навіть не дав Патріарху договорити: було вирішено звернутися до імператора з проханням перенести мощі святителя із Коман до Константинополя. Феодосій ІІ (син імператриці-гонительки Євдоксії) погодився і відправив у Комани гінців зі срібною ракою, щоб із пошаною перевезти святі останки, та посланці навіть не змогли наблизитися до місця поховання.
Тоді імператор, розкаявшись, написав послання, де просив у святителя прощення за себе і за свою матір. Листа прочитали біля гробу святителя, там же звершили всенічне бдіння. Після цього, милістю Божою, труну безперешкодно поклали до срібної раки і кораблем доставили у столицю. Тоді ж відбулося зцілення убогого, який побожно торкнувся до покрову від гробу святого.
27 січня 438 року увесь Константинополь, на чолі з Патріархом Проклом та імператором Феодосієм, зустрічав святиню. Численні клірики зі свічками, кадилами і хоругвами взяли срібну раку та з молитвами внесли її у храм мучениці Ірини.
Коли Патріарх відкрив труну, тіло святого Іоанна виявилося нетлінним, від нього йшли дивовижні пахощі. Добу християнський люд молився біла мощей свого святителя, а вранці їх перенесли у соборну церкву Святих Апостолів. Коли раку було поставлено на патріаршому престолі, весь народ єдиними вустами вигукнув: «Прийми престол свій, отче!» – і Патріарх Прокл та сонм кліриків, котрі стояли біля раки, з подивом побачили, як святитель Іоанн відкрив уста й вимовив «Мир всім!»
Із Константинополя у 1204 році мощі було вивезено хрестоносцями, котрі доправили їх у Рим. Тільки в 2004 році папа Іоанн Павло ІІ повернув їх на попереднє місце.
Ще у IX столітті святими Йосифом Піснеписцем та Космою Вестітором було складено піснеспіви на честь перенесення мощей Іоанна Златоуста, що і нині співаються Церквою. А чин Літургії, написаний святителем, досі щоденно використовується у православних храмах усього світу.
Святителя Іоанна вважають небесним покровителем вчених, усіх церковнослужителів, богословів, апологетів, місіонерів. До його допомоги звертаються у відчаї, при душевних недугах і думках про самогубство.
Святителю моляться, прохаючи укріплення у вірі, у тому числі, і під час гонінь; дарування розуміння Істини і Святого Письма; про навернення іновірців і розкольників.
