Свічка має кілька символічних значень. Перш за все, вона є проявом нашої жертви Богові, нашої відданості і любові до Нього. Те полум’я, що піднімається від свічки, символізує наше горіння і прагнення до Творця. Крім того, м’якість свічки, які зазвичай роблять з воску, зображує м’якість нашої душі, нашу податливість і готовність до покаяння – головної умови досягнення Царства Божого.
За зауваженням одного сучасного подвижника, горіння свічки в храмі – це, перш за все, образ нашого ставлення до Бога і тим, хто сподобився успадкувати блаженство разом з Ним. Саме тому ми запалюємо свічки як перед іконами Господа, так і перед іконами Пресвятої Богородиці та інших святих.
Подібна практика – це зовсім не язичництво, зовсім не бажання задобрити Бога і Його святих угодників. Запалюючи перед іконами свічки, ми тим самим висловлюємо свою любов і повагу до того, хто зображений на іконі.
Кожен з нас, приходячи в храм, розуміє, що головна мета такого приходу – це молитва. При цьому ми розуміємо, що молитва може мати не тільки вербальний характер, але і вдаватися в певні дії. І якраз одним з таких «діяльних» проявів молитви є запалювання свічок перед іконами.
Але при цьому ми повинні пам’ятати, що запалення свічки саме по собі, тобто як чисто механічна дія, що не супроводжується молитвою, не має сенсу, адже Богу потрібні не наші свічки, а наші душі і серця.
Відповідає Андрій Музольф, викладач Київської духовної академії.
