В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри! Молитовно відсвяткували дванадесяте свято Вознесіння Господнє.
У 40-й день після Свого Воскресіння Господь Ісус Христос востаннє з’явився апостолам і, звелівши їм чекати в Єрусалимі обіцяного від Нього Святого Духа, повів учеників на Єлеонську гору і там дав останній заповіт: «Дана Мені всяка влада на небі і на землі. Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх додержувати всього, що Я заповів вам; і ось, Я з вами по всі дні до кінця віку» (Мф. 28, 18–20). Спаситель підняв руки, «і як Він благословляв їх, відступив від них і вознісся на небо» (Лк. 24, 51), «і хмара взяла Його з очей їх» (Діян. 1, 9).
Побожними поглядами проводжали ученики Господа, коли Він возносився від них, поки не сховала Його хмара. Коли апостоли пильно дивилися на небо, стали перед ними два Ангели і сказали: «Мужі галілейські, що ви стоїте і дивитеся на небо? Це Ісус, що вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили, коли Він сходив на небо» (Діян. 1, 11).
Цим закінчилося життя Господа нашого Ісуса Христа на землі і Його земне служіння великій таємниці викуплення грішного роду людського. «Велика благочестя таємниця, – говорить апостол Павло в посланні до Тимофея, – Бог з’явився в тілі, оправдав Себе в Дусі, показав Себе Ангелам, проповіданий в народах, прийнятий вірою у світі, вознісся у славі» (1 Тим. 3, 16). Заради нашого спасіння Син Божий втілився на землі, взяв на Себе гріхи світу, проповідував Своє вчення, закликав до спасіння всіх людей, зазнав усякого знущання, приниження і розп’яття. Вставши з мертвих, Він з’явився ученикам, упевняючи їх у Своєму воскресінні і Божестві. З прийнятим Ним людським прославленим тілом вознісся на небо і сів праворуч Отця.
До Вознесення Господнього не було шляху людині до неба. Господь Ісус Христос говорить: «Ніхто не зійшов на небо, тільки Той, Хто з неба зійшов, Син Людський, що на небі» (Ін. 3, 13). Багато було праведників у Старому Заповіті – Авраам, Ісаак, Яків, Йосиф, Давид, але жоден з них не міг зійти на небо раніше Христа, бо Він, прийнявши єство людське, вознісся на небо і відкрив шлях до нього для всього роду людського.
Цим шляхом прямували слідом за Христом душі святих праотців і пророків, виведені з пекла; ним пішли апостоли, святителі, мученики, сповідники; ним і тепер ідуть достойні праведні люди.
Вознесення Господнє – найвеличніша подія не тільки своєю надзвичайністю та значенням для нашого спасіння, а ще й тому, що воно має для нас великий моральний зміст.
Яке ж повчання ми візьмемо для себе, дорогі брати і сестри, в це свято? Наше життя на землі повинно бути дорогою до Отця Небесного. Як Христос вознісся на небо і перебуває у вічній славі Бога Отця, так і нам потрібно по сходах християнських чеснот, дорогою правди наближатися до вічного життя з Христом в домі Отця Небесного (Ін. 14, 2).
Насамперед дорогу до неба показує нам віра. Як навчає святий апостол Павло, «без віри догодити Богові неможливо» (Євр. 11, 6). Ми, християни, як найдорожчий скарб душі, бережемо віру в Господа Бога, бо слухаємо Христа, коли Він говорить: «Віруйте в Бога і в Мене віруйте» (Ін. 14, 1). Це – найголовніше і найперше в нашій вірі, з цього випливають усі інші істини її. Правдиву віру подає і пояснює нам передусім Сам Засновник святої Церкви, Богочоловік Ісус Христос, святі апостоли Його, богонатхненні творці книг Святого Письма, а також святі отці й учителі Церкви Христової, які засвідчили віру святим і праведним своїм життям.
Спаситель у святому Єванглії навчає нас: «Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, той улюбленим буде Отцем Моїм; і Я полюблю його і з’явлюся йому Сам” (Ін. 14, 21). І святий апостол Іоанн Богослов повчає нас так само: «Це є любов до Бога, щоб ми додержувались заповідей Його; і заповіді Його не тяжкі» (1 Ін. 5, 3).
Брати і сестри! Християни повинні жити так, щоб завжди бути готовими увійти в Небесне Царство. Потрібно дбати постійно про те, щоб яскравим полум’ям в душі палав незгасний світильник віри, а життя безустанно збагачувалося вчинками милосердя й любові до ближніх, щоб удостоїтися нам участі у вічному і радісному дні Царства Христового. Амінь.
прот. Іоанн Фазан,
настоятель храму Казанської ікони Божої Матері с. Пнівне
(Житнівський благочинний округ)
