22.2 C
Lutsk
Понеділок, 20 Травень, 2024
Всі новини Основи православ'я Публікації

Найважливіша частина Божественної літургії

Божественна літургія (грец. Θεία Λειτουργία – «Божа служба, справа») – головне богослужіння в нашій Церкві. Яка ж найважливіша частина у найважливішому богослужінні?

Якщо ми звернемося до сучасних підручників з літургіки, то побачимо, що у більшості з них при розкритті теми вчення про таїнства виділяються два основні аспекти: речовина таїнства і звершувальна формула таїнства. У результаті стверджується, що без цих двох складових священнодійство не може вважатися дійсним.

Начебто все правильно, хрестити мовчки без води неможливо, як і звершити Євхаристію без хліба та вина. Але, з іншого боку, жорстка прив’язка до конкретних словесних формулювань прийшла до нас із католицького Заходу, та й про яку речовину може йтися, наприклад, у таїнстві хіротонії? Щоб ці міркування стали ще трохи зрозумілішими, розглянемо їх на прикладі порушеної нами теми.

Отже, з речовиною таїнства Євхаристії, центрального місця в Божественній літургії все досить ясно – це хліб і вино. А якою ж тоді є звершувальна формула? У католиків це повторення сказаних на Тайній Вечері слів Христа: «Прийміть, споживайте: це є Тіло Моє… Пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мф. 26, 26). Тут усе зрозуміло, адже у латинян священник вважається образом Самого Христа, який звершує Євхаристію, саме тому він стоїть обличчям до громади. У православних же священник – це предстоятель перед Престолом Господнім, заступник перед Богом, який очолює громаду, але не звертається до неї.

Але ось виходить, що сьогодні звершувальною формулою Євхаристії вважаються слова в кінці молитви Анафори: «Перетворивши Духом Твоїм Святим». Вимовляються вони під час служіння літургії і святителя Василя Великого, і святителя Іоанна Златоуста. Проте утруднення полягає в тому, що спочатку в Анафорі святителя Василя цих слів не було, і привнесені вони туди набагато пізніше з літургії за чином Златоуста. Крім того, це зараз ми маємо лише дві повні літургії, тоді як історики-літургісти виявили та реконструювали, у різному ступені повноти та достовірності, вже понад сто різних Анафор. Та й як можна говорити про єдину тверду словесну формулу, коли в давнину в обов’язки єпископа входило написання євхаристичних молитов?

Ніхто не сперечається і не намагається спростовувати те, що Анафора дійсно є центральним місцем, кульмінацією літургії, але якщо під впливом західного богослов’я, яке хлинуло на Схід у XVII, а ще більше у XVIII столітті, дотримуватися сухих, схоластичних формулювань, то виходить, що для дійсності таїнства достатньо лише речовини та формули. Тільки уявіть, як це виглядатиме: священник ставить на Престол заготовлений Агнець і Чашу з вином, хрестить їх, вимовляє слова: «Перетворивши Духом Твоїм Святим» і все, можна причащатися. Природно, що така ситуація – це абсурд, але вона неминуче виходить, якщо до таїнств підходити настільки абстрактно.

Весь чин літургії важливий, і ніяка його частина не може існувати без цілого.

По-хорошому, весь чин літургії важливий, і його частина не може існувати без цілого. Приходячи в храм у недільний або святковий день, ми звершуємо сходження в «Царство Боже, що прийшло в силі» (Мк. 9, 1). Спочатку до вівтарю ніхто не входив просто так, це було місце виключно для звершення Євхаристії. Той Малий вхід, що ми сьогодні спостерігаємо, справді був входом святих (про що йдеться у відповідній молитві), народу Божого в храм на чолі зі своїм предстоятелем, після чого слідувала вчительна частина богослужіння – читання Апостола, Євангелія та проповідь – а потім і літургія оголошених.

Далі священнослужителі, несучи заготовлені хліб і вино, звершували Великий вхід безпосередньо у вівтар, де читалася молитва Анафори, потім відбувалося причастя та зворотний вихід, тобто заамвонна молитва справді знаменувала закінчення літургії, після якого ніхто до вівтаря не входив. Текст заамвонної молитви (за винятком літургії Передосвячених Дарів) ми сьогодні чуємо один і той же, але якщо зазирнути в Служебники давніші, наприклад, XI-XIV століть, то можна виявити й інші тексти.

Вся справа в тому, що заамвонна молитва була ніби останнім нагадуванням сенсу свята або пам’ятного дня, що знаходило відображення в її змісті. Отже, у чині літургії ми бачимо духовно-містичну «амплітуду»: сходження у вівтар заради Євхаристії та зворотне сходження у світ. Саме тому важлива вся структура літургії цілком.

Тепер, враховуючи нашу тему, давайте трохи детальніше поговоримо про молитву Анафори. На жаль, сьогодні християни, що моляться в храмі, її толком не чують, до них долинають лише незрозумілі уривки фраз. Так і складається, що не дуже виходить у нас «єдиними устами і єдиним серцем», оскільки священник тихенько молиться сам, хор розтягує спів одного невеликого речення (особливо це відчувається на літургії святителя Василія), а люди, що моляться в храмі, намагаються молитися, хто як може. І все це, власне, не дуже відповідає терміну «літургія», який перекладається як «загальна справа». Так, дійсно, є молитви, які стосуються безпосередньо священника: це дві молитви вірних і молитва на пісні Херувимської «Никтоже достоин». Решту має чути вся громада. Саме так було з найдавніших часів християнства.
Традиція таємного читання молитов з’явилася у нашій Церкві відносно недавно. У найраніших джерелах, таких як «Апостольське Передання» (II-III ст.) і «Літургія Апостольських Постанов» молитви представлені єдиним цілим, без розривів і «секретних» слів. Священномученик Ігнатій Богоносець, наставляючи громаду магнезійців, писав їм: «У загальних зборах ваших нехай буде у вас одна молитва». У священномученика Кіпріана Карфагенського є розповідь про духовно хвору жінку, яка пародіювала дії і слова священника під час літургії, тобто вона, як і кожен християнин на той час, була добре знайома з текстом молитви Анафори.

Розглянемо коротко текст Анафори на прикладі чину святителя Іоанна Златоуста (для кращого сприйняття цитати наведемо в російському перекладі).

Уся молитва звернена до Бога Отця і, за різних варіантів словесних формулювань, має обов’язкові частини.

Перша з них – це префаціо чи вступ. Тут прославляється Господь, що привів нас у буття, що дарував майбутнє Царство, також містяться слова вдячності: «Дякуємо Тобі і за це спільне служіння, яке Ти прийняти з рук наших благоволив, хоч і стоять перед Тобою тисячі архангелів, незчисленна сила ангелів, шестикрилих і многооких херувимів і серафимів, що високо витають на крилах», – а далі вже вголос ми чуємо: «Пісню перемоги співають, виголошують, викликують і промовляють: Свят, свят, свят Господь Бог Саваоф!». Тобто. виходить – це одне розірване речення, і фраза, що озвучується священником, відноситься до Небесних Сил, про які йшлося вище. Цього зовсім не зрозуміти, якщо не чути всієї молитви. Далі йдеться про те, що Бог так полюбив світ, що «дав Сина Свого однорідного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне».

Потім йдуть слова про Христа і звершену Ним Тайну Вечерю, причому про Спасителя йдеться в третій особі. Тобто тут ми бачимо ту різницю між Сходом та Заходом у розумінні ролі священника, про яку сказано було спочатку. Слова: «Прийміть, споживайте», –священник чи єпископ, який предстоїть, вимовляє не як Христос, а згадуючи про Нього перед «лицем» Отця.

Друга частина Анафори називається анамнесис або спогад, складається вона з одного невеликого речення: «Згадуючи ж цю спасительну заповідь і все, що заради нас відбулося: хрест, труну, воскресіння на третій день, на небеса сходження, праворуч сидіння, друге і славне пришестя знову».

Третя частина – це епіклесис або покликання Святого Духа, де священник просить Отця: «Пошли Духа Твого Святого на нас і на ці предложені дари і створи хліб цей Честним Тілом Христа Твого. А те, що в чаші цій – Честною кров’ю Христа Твого». Вставка тропаря третього часу після слова «дари», присутня сьогодні лише у традиції Руської Церкви, має свою історію походження, але, по суті, зовсім зайва.

Як було сказано, молитва Анафори звернена до Отця, а тропар – до Сина. В Анафорі йдеться переважно про Тайну Вечерю, тоді як у тропарі – про П’ятидесятницю. Також тропар фактично розриває одне цілісне речення, що особливо помітно у чині літургії святителя Василія. З огляду на ці аргументи мені точно відомо, що покійний владика Володимир (Сабодан) дозволяв священникам тропар третього часу не читати.

Остання, четверта частина Анафори – це інтерцесіонес або клопотання«Ще приносимо Тобі це словесне служіння за у вірі померлих: праотців, отців, патріархів, пророків, апостолів, проповідників, євангелістів, мучеників, сповідників, посників і за усяку душу праведну, у вірі спочилу. Неабияк (особливо) про пресвяту, пречисту, преблагословенну славну Владичицю нашу Богородицю і Приснодіву Марію». Тут ми бачимо два речення, але перше з них народ не чує, звідси друге – що починається зі слова «Особливо» – також стає не зовсім зрозумілим.
*   *   *

Такою є найважливіша, правильніше сказати, кульмінаційна частина літургії. Сьогодні деякі ієрархи і священники все частіше починають говорити про необхідність для народу, що молиться у храмі, чути Анафору та інші молитви, оскільки питання це дійсно значуще, щоб ми у всіх сенсах повернулися до служіння літургії «єдиними устами і єдиним серцем».

Протоієрей Володимир Долгих для СПЖ

Вас може зацікавити

Щоночі загиблий татусь приходить до маленького сина у сні

Редактор Головний

27 вересня 2021 року – календар з повчанням

Редактор Головний

Що робити, коли тебе хвалять?

Редактор Головний