Людська природа така, що вона у своєму земному житті не може перебувати завжди в одному стані. І після світлих свят ми часом стикаємося з гнітючою реальністю, яка безцеремонно вторгається в наше життя.
Душа за визначенням прагне до добра, до справедливості, до святості і тому, зіштовхуючись на своєму життєвому шляху з протилежними явищами, занепадає. І насамперед тому, що людина усвідомлює своє безсилля перед численними силами зла, що панують довкола.
Для гордовитого сучасника, вихованого в атмосфері успіху, кар’єрного зростання та визнання, відчути себе безсилим – жахливо. Це руйнація всіх життєвих установок і цілей.
Але у християн інші погляди.
Благочестиві душі завжди усвідомлюють обмеженість своїх сил і можливостей, як каже псалмоспівець: «Адже коли руйнуються підвалини, що може зробити праведний?» (Пс. 10:3).
У таких випадках віруючі покладаються на Господню волю. Адже сказано, що «неможливе людям можливо Богові» (Лк. 18:27).
Покладатися на Божу волю означає повністю довіритися Господу.
Так само, як довірився Йому Авраам, який за словами Творця готовий був принести в жертву свого сина, знаючи, що Бог не допустить ніякого зла і Сам все влаштує.
Але, на жаль, ми не маємо віри Авраама. Нам часто доводиться примушувати себе довіряти Богу. І дійсно, підігрівати в собі вогник віри – це праця, і часто досить важка. Щоразу доводиться обтрушувати з душі страхи, сумніви, зневіру, вставати і йти далі.
Але варто лише щиро ввіритися Божому Промислу, варто лише усвідомити, що вся наша доля в Господніх долонях, як усі наші труднощі сягнуть Божественної благодаті, як і всі сумніви, породжені нашим недосконалим земним розумом.
У притчах Соломонових говориться: «Довіряй Господу всім серцем, не покладайся лише на власну кмітливість. На всіх життєвих шляхах іди за Ним, і тоді Він допоможе тобі знайти вірну дорогу» (Прип. 3:5, 6). І це шлях для всіх нас.
