Ми вже говорили про таке, небезпечне з духовної точки зору явище, як життя напоказ. Але у цього предмета є ще один, не менш небезпечний відтінок. Це самозвеличування.
І це не просто якісь банальні хвастощі. Це багато більше. Це практично реклама самого себе, своїх якостей і своєї роботи. А реклама, як ми знаємо, рідко буває правдива.
Більшості людей в розмовах про себе властива така собі перебільшеність. Ми перебільшуємо своє значення, свої старання, свої якості і навіть свої страждання — все у нас повинно бути більше, ніж у інших. Таким чином не дуже впевнені в собі люди намагаються викликати у оточуючих захоплення, симпатію або співчуття.
Точно так і щодо своєї діяльності. Навіть більше того – зараз вважається, якщо ти себе добре не відрекламуєш, тебе взагалі ніхто не помітить і не оцінить. Як то кажуть: сам себе не похвалиш, ніхто не похвалить.
Чи є в цьому гріх? Перевірити не так і складно.
Досить поставити поруч з саморозпіареним діячем більш скромного трудівника з тієї ж сфери діяльності і подивитися на реакцію. Ось тут-то все і відкриється. Адже людина, яка просто без зайвих слів виконує свою роботу у самозвеличених «ефективних менеджерів» викличе досаду, а то і злобу. А раптом всі побачать і зрозуміють, що цей трудяга, не витрачаючи ніяких коштів на презентацію себе, робить насправді набагато більше, ніж розпіарений «фахівець»?
В цьому і суть проблеми – людина, яка голосно сурмить про свої таланти, рідко буває корисною. Але це в мирському житті. А в духовному – все набагато небезпечніше.
Адже людина, що звеличує сама себе, часто просто обманює оточуючих. І не менш часто – саму себе, щиро починаючи вірити у власну велич. І як буде такій людині в кінці земного шляху зустрітися з Господом і безсторонньою правдою про себе?
Записала Наталія Горошкова
