Прийшовши до Бога, людина часто чує, що молитва найголовніше в житті. Не всім відкривається глибоке значення цих слів. Початківцям на початку їх церковного життя складно зрозуміти те, навіщо підносити свої молитви, повторювати ранкове й вечірнє правило, складно впоратися зі втомою на багаточасових богослужіннях, які «вистоюються» без розуміння того, що відбувається.
«Молитва багато змінює», — чуємо ми, але не розуміємо. Ці слова звернені до кожного з нас через голос Першосвятителя, єпископа, священика, може, просто близької людини, яка глибоко вірить. І вони не повинні проходити повз нас. Людина не може залишатися байдужою до тієї християнської традиції молитовного подвигу людей, якій майже дві тисячі років. Людина просто повинна молитися і залишатися християнином, на якій би стадії духовного розвитку вона не знаходилася.
Якщо запитати, чому і для чого ми читаємо одні й ті самі ранкові та вечірні молитви, варто зупинитися на кількох аспектах.
По-перше, це молитви, написані святими людьми, тобто тими, хто вже за свого життя зміг здобути ту благодать Всесвятого Духа, яка вже тут, на землі, наблизила їх до Небесного Царства.
По-друге, ніхто не забороняє людині молитися своїми словами, але завжди слід пам’ятати, що в цих молитвах, які зібрані в молитвослові, і які пропонує нам Церква, сконцентровано все те, про що людина може попросити Бога, в чому може покаятися, і про що може подякувати Всевишньому за всі Його благодіяння, які Він виливає на нас.
Молитва може змінити долю людини, молитва може змінити долю тих, за кого моляться, молитва може багато.
І тому Православна Церква, сповідуючи апостольське вчення, завжди згадує слова першоверховного апостола Павла: «…Безперестанно моліться, за все дякуйте Богові» (1Фес. 5:17-18).
Дуже важко стати на шлях безперервної молитви. Молитва – це надія та засіб для життя. Молитва – це дихання, яке не може залишити людину одну. Молитва – це спілкування з Богом, Який не дозволить нам загинути, якщо ми будемо щиро і без нарікання бажати зустрітися з Ним, побачити Його славу і прийняти все те, що Він для нас приготував.
«Повинно починати з початку, тобто молитися з увагою і благоговінням, з метою покаяння, дбаючи тільки про те, щоб ці три якості постійно сприяли молитві», — каже нам святитель Ігнатій Брянчанінов. І якщо ми насправді будемо молитися уважно, благоговійно, вдумуючись у кожне слово, постараємося впоратися зі всілякими спокусами, які тільки можуть виникати під час молитви, то у нас обов’язково одразу виникне почуття покаяння, а воно неодмінно призведе до більшого — до уміння молитися , причому молитися завжди.
Тоді саме собою стане зрозумілим, що молитися потрібно не тільки за себе і не лише за те, щоб Господь одного тебе привів до Царства Небесного, а й за тих, хто поруч із тобою — за рідних, близьких, друзів. А наслідком такої молитви прийде вміння молитися за ворогів щиро та від щирого серця.
Молитва змінює багато в душі людини. А полюбити свого ворога, полюбити людину, яка тебе образила, пробачити її — це найвищий ступінь молитви за інших. Господь обов’язково нас тоді почує. Чисте серце й бажання порятунку для інших – це те, що Богові потрібно від нас і те, до чого ми всі покликані.
І молитви, які ми підносимо, — це те, без чого ми не можемо жити. Молитва – це насправді те повітря, яке допомагає нам подолати скорботи, подякувати Богові за те, що Він дає нам можливість жити. Завдяки молитві ми стаємо причетними до нової таємниці — таємниці буття Церкви. Ми каємося в тому, що за своєю немочею не можемо повною мірою виконати всі Його заповіді, але при цьому сердечно намагаємося прийняти Бога, віддатися Його святій волі, і, найголовніше, молитися невпинно, молитися колись важко і коли добре, молитися під час богослужіння і в домашній молитві, слухаючи кожне слово, написане Духом Святим через угодників Божих для нас.
І тоді всі ми обов’язково зрозуміємо, що багато молитва змінює. Тоді ми відчуємо силу молитви. І тоді вона стане для нас не просто набором слів, прохань та подяк, а живим засобом для досягнення вічних благ у Царстві Небесному.
