Молитвослов – книга, яку найбільше читають серед тих, хто вважає себе православним християнами. Звідки взявся сучасний молитвослов? Спробуємо знайти відповідь на це.
Очевидно, що молитвослов – це книга, яку православні християни беруть до рук найчастіше. За цим параметром перед молитвословом «пасує» навіть Біблія, і таку ситуацію нормальною не назвеш, не тому, що ми не добрі молитвеники (читання молитвослова навряд чи зробить нас ними), а тому, що погані знавці Святого Письма.
Якщо тексти молитвослова мають таке важливе значення в житті православних християн, то мимоволі замислишся: чи завжди так було? Люди так молилися й у попередні епохи або добре нам знайомі правила мають пізніше походження? Є з цього приводу кілька зауважень.
Ми звикли до того, що терміном «молитвослов» позначається збірка текстів для особистого, домашнього або келійного молитовного вживання. А ось у стародавніх джерелах так іменувалися будь-які зібрання молитов, зокрема й для храмового богослужіння. Слов’янській назві «молитвословъ» найбільше відповідає грецький термін «еὐχολόγιον», або «євхологій», яким іменувалась одна з основних богослужбових книг, що містила тексти для використання священниками. У XVI столітті на Русі «євхологій» переклали як «моливенникъ», згодом саме так назвав святитель Петро (Могила) свій Требник, випущений у 1646 році.
У XVI столітті на Русі «євхологій» переклали як «моливенникъ», згодом саме так назвав святитель Петро (Могила) свій Требник, випущений у 1646 році.
Якщо говорити не про сам термін, а зміст і смислове значення молитвослова, то першою такою збіркою можна сміливо вважати Псалтир, у якій є і прохальні, і подячні, і хвалебні Богу тексти. Після того як сформувалося звичне для нас добове коло богослужіння, деякі тексти християни почали вживати як келійне правило.
Так, наприклад, у «Домострої» – міститься така вказівка: «По всі дні, у вечорі, чоловікові з жінкою, і з дітьми, і з домочадці і хто вміє грамоті відспівати вечерня, і повечерниця, і північна з мовчанням та з лагідністю з стоянням, і з молитвою, і з поклони; – співати виразно і одноголосно. А після правила, аж ніяк, ні пити, ні їсти, ні мови творити завжди, а всьому тому наук; а лягаючи спати, всякому християнину по три поклони в землю перед Богом покласти».
Не можна не згадати, що з винаходом друкарства значного поширення набуває так звана «Мала подорожна книга», що видавалася друкарнею Франциска Скорини і датована 1522 роком. По суті це був Слідуваний Псалтир, доповнений деякими тропарями, кондаками, канонами та акафістами.
XVI століття багато в чому стає останнім у використанні християнами богослужбових текстів в якості келійних правил. Переломним у цьому плані стає наступне, XVII століття, коли спочатку в київських, а потім і інших друкарнях починають видаватися збірки молитов, схожих за змістом із сучасними вечірніми та ранковими послідуваннями.
Після знаменитих реформ патріарха Никона ці збірки набувають значного поширення, і починає формуватися вже знайомий нам молитвослов.
Після знаменитих реформ патріарха Никона ці збірки набувають значного поширення, і починає формуватися вже знайомий нам молитвослов. Звертаючись до прикладу, слід звернути увагу на Канонник 1679 року, у якому замість молитов «внегда востати от сна» вміщені «ранкові» молитви, а замість «спальних» – «на сон грядущим». Також тут ми знаходимо акафіст Ісусу Найсолодшому та канон Ангелу Хранителю. Однак було б помилкою думати, що вказаний Канонник був близьким до сучасного молитвослова, бо, незважаючи на всю попередню еволюцію чинопослідувань, остаточно сформувався він за радянських часів, коли видавництво Московської Патріархії обмеженим тиражем починає видавати типові молитвослови.
Найбільший бум друкування молитвословів припав на 90-ті роки ХХ століття, коли після сімдесяти років безбожної влади в геометричній прогресії зростає на них попит. Через те, що не було єдиного видавничого центру та якоїсь цензури, молитвослови доповнюються великою кількістю довільних текстів, проте його серцевина, що складається з ранкових, вечірніх молитов, трьох канонів та послідування до Причастя, залишається незмінною.
На думку відомого літургіста священника Михаїла Желтова, за всієї привабливості сучасний молитвослов вражає «майже повною відсутністю біблійного елемента», що, як ми знаємо, було невід’ємною частиною ранніх чинів, які християни вживали як келійне правило.
Зі сказаного випливає очевидний висновок: сучасним молитвословом, безумовно, потрібно користуватися, а його основний недолік компенсувати постійним читанням Святого Письма та роздумами над ним.
