Понеділок, 6 Грудень, 2021
Публікації Творіння святих отців

“Християнства немає без Церкви”. Сщмч. Іларіон і його висловлювання

Священномученик Іларіон (Троїцький), архієпископ Верейський, яскрава особистість, талановитий богослов, наймолодший свого часу архімандрит та професор, ім’я якого значилось на Помісному Соборі 1917–18 років серед числа кандидатів на патріарший престол. Активний борець з обновленським розколом, в’язень Соловецьких таборів, один з найавторитетніших представників “соловецького єпископату”. Основну характеристику життя можна визначити двома словами – служіння Церкві. Воно було основним мотивом та головним сенсом його життя. Церкві були присвячені і його богословські твори.
Неоціненну допомогу Патріарху Тихону владика Іларіон надав у розкритті обновленського розколу і поверненню відпалих у Церкву. За вірність єдиній, святій, соборній і апостольській Церкві готовий був перетерпіти будь-які скорботи. “Я швидше згнию у тюрмі, а своє направлення не зміню”,- відповідав він на пропозиції примкнути до розкольників.
Випробування, котрі випали на долю сповідника Христового, не озлобили його і не зломили його, навпаки – загартували його характер й удосконалили добрі якості його душі. “Любов його до будь-якої людини, увага й інтерес до кожного, привітність були просто вражаючими, – згадував співкамерник Владики з лагерю, – Він доступний всім, він такий же, як і всі, з ним легко бути всім, зустрічатись та розмовляти”.
Зберігши вірність Христу і його Церкві, перетерпівши за це від більшовицької влади гоніння, тюрму, заслання і шість років Соловецького табору, новомученик помер у тюремній лікарні. Незадовго до смерті він промовив: “Ось тепер то я зовсім вільний, ніхто мене не візьме…”

ВИСЛОВЛЮВАННЯ СЩМЧ. ІЛАРІОНА

Православна Церква

  • Ворота пекла не переможуть Церкву;
  • «Віримо, безсумнівно віримо: ніяким ворогам, ніяким бурям не потопити корабля Іісусового!»;
  • «Потрібно вірити, що Церкова вистоїть. Без цієї віри жити не можна».

Істинне Богослів’я

  • Істини догматичні мають моральне значення, а християнська мораль основана на догматах.
  • Тільки чисті серцем побачать Бога, а тому істинним богослів’ям повинне бути благочестя і лиш тоді принесе воно плід по роду своєму.
  • Наше богослужіння прямо наповнене богослів’ям – богослів’ям притому найчистішим та неземним.

Абстрактне християнство

  • «Християнства немає без Церкви».
  • «Християнство і Церкова не співпадають одне з одним тільки тоді, коли під християнством ми розумітимемо суму певних теоретичних положень, які ні до чого не зобов’язують. Але таке розуміння християнства можна назвати лише бісівським. Християнами тоді слід признати й бісів, які теж вірують і від цього лише трепещуть. Знати систему християнської догматики, погоджуватись з догматами – невже це значить бути істинним християнином? Раб, який знає волю господина свого і не виконує її,  “биен будет много” і, звичайно, справедливо.
  • Християнське життя можливе лише в Церкві, тільки Церква живе Христовим життям.
  • Віра – основний нерв життя людини, найдорогоцінніший скарб душі. І якщо в цьому пункті немає єднання, то всяке інше єднання – культурне, наукове, політичне – буде підірваним і ненадійним.
  • Повністю безумна думка з’єднати людей на основі якогось вчення; для цього потрібна зверх сила, якою й володіє єдина, свята, соборна Церква Христова.

Священне Писання

  • Поза Церквою Священного Писання немає і бути не може. Не може бути поза Церквою Слова Божого, живого і дієвого, тому що поза Церквою немає благодатті Святого Духа.
  •  Священне Писання і недоторканна та невід’ємна власність Церкви є одними з проявів її благодатного життя.
  • Писання – лише для того, хто причасний до церковного життя. А поза Церквою і без Церкви немає і Священного Писання.
  • Не Священним Писанням, як книгою, спасається людина, а благодаттю Духа Святого, який живе в Церкві.
  • Позацерковне ставлення до Писання неминуче приводить до абсурду і втраті самого Священного Письма.

Духовне життя

  • Духовне життя можливе лише за умови органічного зв’язку з Церквою Вселенською: розірветься цей зв’язок – неодмінно пропаде і життя духовне.
  • Покаяння – сутність християнського життя. Все життя християнина є покаянням.
  • У православній Церкві покаяння – лікарня, з якої виходять люди зі світлим та осяяним надією лицем, тому що у руках несуть ліки для зцілення їх важких гріховних хвороб.
  • Наскільки християнин повинен усвідомлювати свої гріхи і скорбити про них, настільки ж він повинен радіти безкінечній милості і благодатті Божій та ніколи не сумніватись і не падати у відчай в життєвому подвизі.
  • На краще не надіюсь, від гіршого не відрікаюсь. Яка є про мене воля Божа – така нехай і буде.
  • Все життєве ні у що ставити і тільки єдиному Богу і Його святій Церкві служити – вище цього немає і бути не може нічого!

Канонічний устав Церкви

  • Багато хто говорить про “канонічну суботу”, і канони визнають важким і навіть непотрібним ярмом… Без уваги залишились ті глибокі моральні істини, які з надлишком розсіяні в канонах скрізь, забутий той загальний дух Церкви, який дихає в соборних і отцівських правилах, той православний церковний погляд на життя, який цих правилах проповідується.

Церковне богослужінння і краса храмів

  • Православних храмів без церковної краси я зовсім не визнаю і ніяк не можу одобрити.
  • Раціоналізм зовсім не терпить церковної краси; він бажає, щоби храми були такі ж сухі і безжиттєві, як логічні схеми, а загнане і придавлене почуття перетворюється в чахлий сентименталізм.
  • «Невігластво і повна невихованість у церковному сенсі – ось єдині причини високомірного відношення до богослужбового уставу Православної Церкви.
  • Наше богослужіння – це жива стихія древньоцерковного святоотцівського богослів’я.
  • Спрощення богослужіння є самообкраданням.
  • Для богослужбового співу потрібне благочестиве серце, якому відоме покаяння, молитва і розчулення. А без цього що залишається? Залишається музикальна техніка, різні piano та pianissimo».
  • Для мене особисто в порівнянні з богослужінням прямо нікчемними і бідними здаються всякі опери, концерти і т. д..
  • Видно, артистам богослужбовий спів не під силу. Для цього співу потрібно мати особливі якості.  В операх і на концертах співають про різні земні почуття і прив’язаності. Ці речі артистам добре знайомі, і про них вони можуть співати щиро.
  • Джерело

Вас може зацікавити

Прп. Паїсій Святогорець: Через машини люди збожеволіли

Редактор Головний

Що шукають люди,- прп. Паїсій Святогорець

Редактор Головний

Відповідь Свт. Миколая Сербського чиновникові, який вважає, що народ занадто багато святкує

Редактор Головний