Є питання, що видаються простими. Відповіді на такі питання майже завжди помилкові. Наприклад: «Навіщо потрібні священники?» — «Ну, голубе, це просто. Хрестити, ховати, молебні служити». Відповідь неправильна. У першу й головну чергу священник потрібен для того, щоб служити Літургію. У багатьох виникне запитання: а що таке Літургія? Перша правильна відповідь породжує наступні правильні запитання.
У храмі читають Часи. А у вівтарі священник стоїть перед жертовником і готує хліб та вино для Безкровної Жертви. Бере велику просфору і, тримаючи в правій руці спис, тричі осіняє просфору знаком хреста. Під час кожного хресного знамення каже: «На спомин Господа й Бога і Спаса нашого Ісуса Христа».
Якби не Літургія, світ давно б забув про перше Пришестя Спасителя, і ніхто б не був готовий до другого.
Священників на Русі були тисячі. Це були ченці й більці, освічені й такі, що ледь вміли читати. Одні стали персонажами казок, інші ввійшли у святці. Але ніхто з них не служив Літургію так, як служив її отець Іоанн Сергієв, він же — праведний Іоанн Кронштадтський.
Ця людина, що народилася на холодній півночі й без того холодної країни, вихована бідними й набожними батьками, стала еталоном для всіх священників аж до самого Судного дня.
За звуком камертона шикуються голоси співаків. Слухаючи Баха й Моцарта, можна зрозуміти, що таке музика. Зрозуміти, хто такий священник, можна, дивлячись на Іоанна Кронштадтського. За камертоном його літургійних вигуків варто настроювати різноголосицю велелюдного священницького хору.
У нього багато чому можна навчитися. Точніше, немає в священницькому житті такої грані, яка б у житті отця Іоанна не засяяла б наче діамант. Він був милостивий до бідних; непримиренний і суворий щодо безбожництва й різних розумових хитань; він допомагав розпочати нове життя тисячам людей, що опустилися на саме дно. Сказати, що він молився гаряче, — значить нічого не сказати. Він молився чудотворно, і коли він розмовляв з Богом, то буття Боже, присутність Бога тут і зараз відчувалися людьми як найперша й головна реальність.
Читати також: 2 січня – день пам’яті святого праведного Іоанна Кронштадтського
У ті роки, коли отець Іоанн почав своє служіння, Руська Церква опановувала новий, а точніше — добре забутий старий, вид діяльності — місіонерство. Вектор дії було спрямовано на схід, туди, де на величезних просторах імперії жили численні нехрещені народи. Хвиля місіонерської активності навіть вийшла за межі країни: у сусідній Японії працював Микола Касаткін, згодом названий рівноапостольним.
Іоанн Сергієв хотів послужити справі православної місії й спочатку серйозно думав про проповіді в далеких краях. Але… Уважний погляд навкруги відкрив йому картину дивну й страшну. Анітрохи не менше, ніж язичники, просвіти Христовим світлом потребували хрещені люди. Серед багатих й освічених — розпуста й вільнодумство. Серед простого народу — неуцтво, пияцтво, озлобленість. Щоб рятувати з пекельних щелеп безцінні душі, не потрібно нікуди їхати. Поле для боротьби відкривається на кожному кроці, в кожному селі чи місті.
Отця Іоанна можна назвати всеросійським батюшкою, але все ж таки він передусім — кронштадтський. Це в низькі двері кронштадтських халуп входив він після служби, несучи в руках пакети з їжею або ліки. На вулицях цього приморського військового містечка змерзлий бідняк міг неждано-негадано отримати в подарунок від молодого священника пальто або чоботи. Там отець Іоанн причащав умираючих, хрестив дітей, служив молебні, і там він почав щодня здійснювати Божественну Літургію.
Святі будуть судити світ. Про це говорить апостол Павло. Святі вже сьогодні судять світ. Судять одним фактом свого існування. Людям було би легше знаходити собі виправдання, якби не було тих, хто долає мирську логіку й живе Христовим розумом. Люди, у чиїх серцях знайшов спокій Ісус Христос, у вихідному положенні такі ж, як і ми. Вони з тієї ж плоті й крові, вони — буквально — тим же миром мазані. Молилися тому ж Богу, боролися з тими ж пристрастями, читали ту ж Книгу. Чому вони світлі, як сонце, а ми ні — загадка. Може, святість подібна таланту, і скільки не вчи дитину музиці, Моцартом їй не стати? Можливо. Отець Іоанн служив ту ж Літургію, що й ми, але нам не дано служити так, як він. Не дано. А може, не хочемо?
Літератури про кронштадтського батюшку безліч. Це й опис чудес, і різні спогади, і злісні прижиттєві нападки ліберальної друку (святих люблять не всі). Є і його щоденник — «Моє життя у Христі». З усім цим не лише варто, а необхідно ознайомитися. Але щоразу від розмов про «Будинок працелюбності», про подорожі Росією з безперестанними службами й частими зціленнями, про кошики листів із проханням помолитися, потрібно повертатися до розмови про головне — про Літургію.
Між словом «Літургія» і життям отця Іоанна можна поставити знак рівності. Вже бачачи на горизонті грозові хмари близьких гонінь, отець Іоанн показав усьому світу, й особливо всьому кліру, яким скарбом ми володіємо і як ним треба користуватися.
«Іоанн» означає «Божа благодать». Це ім’я, що стало в нас селянським і простонародним, носив Предтеча. Ним був прикрашений улюблений учень Господа. Так само звали найбільш вогненного й златословесного проповідника. У цьому ж ряду стоїть і наш родич — Іоанн Сергієв.
До святих зазвичай звертаються словами «моли Бога за нас». До отця Іоанна можна звертатися так: «навчи нас розуміти, любити й служити Божественну Літургію».
