Як правильно вибрати духовного керівника в Православній Церкві?
Антон Сергієнко
Відповідає протоієрей Володимир Пучков:
– Перше, що потрібно враховувати при виборі духівника, – це фактор довіри. Духівником може бути тільки людина, перед якою можна повністю відкритися. Проте, люди різні, і в силу особливостей натури ті чи інші люди можуть бути частково чи навіть повністю несумісні. Оскільки різниця характерів і натур – явище природне, намагатися зближуватися всупереч несумісності – справа марна та безнадійна. Навіть якщо стимулювати себе витягами з аскетичних книг про боротьбу з пристрастями та подолання себе. Оскільки справа тут не в пристрастях, а в природних відмінностях між людьми.
Отже, перше – психологічна сумісність та довіра. Друге й не менш важливе – духовне окормлення має бути корисним. Необов’язково приємним, але неодмінно корисним. Один з авторитетних отців-аскетів міркує на цю тему приблизно так: якщо ти плотолюбець, шукай собі не гостинного добряка, котрий всякого гостя саджає за стіл, а суворого аскета, який допоможе тобі приборкати плоть. Якщо ж ти гордій, то ввіряй себе не безмолвнику та постнику, а тому, хто навчить тебе милосердя, співчуття та самовіддачі. Кожен з нас добре знайомий зі своїми пристрастями. Якщо не з усіма, то з головними точно. Спілкування з духівником має пригнічувати наші пристрасті, а не стимулювати їх.
Ну, і наостанок: не потрібно плутати духівника з психотерапевтом. Наставництво в духовному житті – це не «балачки за життя» та не обговорення проблем. Віра взагалі не ставить мети вирішити наші проблеми, тим більше це не входить до завдань духівника. І, найголовніше, мирянину не слід розглядати духівника як керівника у всьому. Все те, що в аскетичній літературі написано про «послух своєму старцю», не про нас написано. Чернеча література розрахована на ченців, і якщо у таких речах, як закони духовного життя або анатомія гріха, ці книги цінні для всіх, то чимало практичних настанов у мирському житті нездійсненні.
Людина має слухатися духівника в усьому, що стосується духовного життя, і зовсім не обов’язково посвящати духівника у своє приватне життя, яке до життя духовного відношення не має. Аргумент «до духовного життя відноситься все» тут неслушний. Якщо до духовного життя безпосередньо відноситься те, як людина, наприклад, будує відносини з колегами на роботі, то, хоч би як комусь не хотілося, одяг, який носить людина, то, як вона будує стосунки з дітьми або як проводить дозвілля з подружжям, ніякого відношення до духовного життя не має. Звідси – в духівники не можна обирати людину, що не має почуття міри й такту, прагне повністю контролювати життя свого чада, вимагає просити благословення на все підряд, схильну втручатися в приватне життя та сімейні стосунки.
За матеріалами СПЖ
