11.1 C
Lutsk
Неділя, 13 Жовтень, 2024
Публікації

Для чого поминальні суботи під час Великого посту?

“У всіх справах пам’ятай про кінець твій,
і повік не згрішиш” (Сир. 7: 39)

Церква говорить багато про смерть не для того, щоб залякати, а для того, щоб попередити: “У всіх справах пам’ятай про кінець твій, і повік не згрішиш” (Сир. 7: 39). Бо коли прийде мить переходу по той бік, то часу для змін не буде.

Ісус Христос, Якого навіть найзапекліші критики не насмілювались звинувачувати в агресії, чи спробі залякати Своїх учнів, неодноразово нагадував їм про смерть. “Хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має життя вічне і на суд не приходить, а перейшов від смерті до життя” (Ін. 5: 24).

Таких висловів і навіть цілих притч багато в Євангелії. Отже, смерть – це перехід до іншого життя. А от якого життя – це питання залишається відкритим навіть для богословів. Апостол Павло говорить, що ми бачимо немов у тьмяному дзеркалі, пізнання наше часткове, як у малих дітей. І лише після переходу до Вічності, ми матимемо повне пізнання всього (1Кор. 13: 11-12).

Одним із обов’язків Церкви є молитва. На кожному богослужінні голос Церкви підноситься до Божого Престолу у проханнях, подяках і прославленні. Ми молимось за себе, за своїх дітей, своїх батьків, родичів, друзів, знайомих, може, і ворогів. І також наші молитви прямують і за померлих. Але Святе Письмо вчить, що “у Бога всі живі” (Лк. 20: 38).

Живі можуть і повинні молитись за себе самі, а от чи померлі можуть молитись за себе, ми не знаємо. Зате знаємо, що ми можемо молитись за них. І ми це робимо. Ми молимось за людину у день її смерті, молимось, коли хоронимо, молимось на дев’ятий день, на сороковий, молимось в річницю смерті, іноді в дні народження, і ще, може, в дні іменин. Це наша індивідуальна молитва, яка, в переважній більшості, з часом слабне, маліє і закінчується. Ми забуваємо поминати своїх ближчих родичів, не кажучи про дальніх.

Тому Церква встановила окремі дні особливої молитви за всіх померлих християн: тих, кого відпровадили у загробне життя по-християнськи, і тих, хто відійшов до Господа без похорону і погребіння.

Окрім кожної суботи року, коли зазвичай поминаємо померлих, у церковному році є так звані вселенські батьківські суботи, чи як ми називаємо їх – “задушні”, а також інші окремі дні. Це дні поминання “всіх від віку спочилих отців, матерів, братів і сестер наших”. Щоб навіть ті, про кого вже не пам’ятають, відчули молитву, а отже і любов, бо молитва – це прояв любові. Отже, таких днів є кілька:

Субота м’ясопусна.

Це субота перед неділею м’ясопусною, яка називається неділею про Страшний Суд і є однією із підготовчих неділь до Великого Посту. Нагадуючи нам, що усі ми колись станемо на суд перед Богом, Церква закликає у цей день молитись за усіх померлих християн, щоб їх участь на страшному Божому остаточному суді була щасливою, а Господь, за нашими молитвами, помилував їх.

Суботи другого, третього і четвертого тижня Великого Посту.

Час посту – це час роздумів над своїм життя, це час жертви, час внутрішньої зміни. У ці дні важливо єднатись у спільній молитві з усією спільнотою Церкви, а померлі, як ми вже зрозуміли, є теж частиною цієї спільноти.

Поминання померлих у суботи Великого посту пов’язані ще із тим, що згідно з православним уставом, на буднях у великому пості не звершується повна Літургія (святителя Іоана Золотоустого, чи святителя Василія Великого), а тільки Літургія Ранішосвячених Дарів, на якій не приноситься безкровна Жертва, а отже є неможливим звершити Євхаристію в пам’ять про померлих.

Кожна сім’я має свої традиції. Церковна громада – це також духовна сім’я, яка має свої літургічні і обрядові традиції. Серед таких є і окремі поминання померлих.

Читайте також: Як правильно поминати покійних?

Молитва за померлих

Молитва за померлих – це не молитва страху і не молитва відчаю перед лицем смерті. Це молитва любові і єдності. У дні поминання померлих ми, як ніколи, засвідчуємо свою віру в те, що мертвих не існує. “У Бога всі живі”, а отже і ми нікуди не дінемось із буття і колись також потребуватимемо молитви. Головне, щоб наша молитва не була формальною. Щоб вона не полягала у тому, щоб раз, чи кілька разів у році принести до храму хліб і цукор (бо священик має щось їсти), подати записку з іменами (бо священик має за щось жити) і з відчуттям виконаного обов’язку поставити галочку у своєму життєписі. А в тому, щоб молитовна пам’ять була пам’яттю єдності і пам’яттю любові, та не обмежувалась стінами храму.

Джерело

Вас може зацікавити

У храмі треба не просто стояти, а залишатися наодинці з Богом, – Митрополит Онуфрій

Редактор Головний

Передсмертний заповіт віруючого батька невіруючому синові, після якого той прийшов до храму

Редактор Головний

Дні страсного тижня – найкращі для того, щоб покаятись,- свт. Інокентій Херсонський

Редактор Головний