Відповідає протоієрей Володимир Пучков.
Давайте для початку розберемося, що слід вважати приниженням. У звичайному розумінні це попрання людської гідності, нанесення образи або насильство фізичне або психологічне, примусове обмеження свободи, поведінка, яка руйнівно діє на особистість і її психологічне здоров’я.
Чи може хтось стверджувати, ніби щось з перерахованого вище культивується або хоча б просто заохочується в Церкві? Звичайно ж ні. Будь-які форми насильства над людиною християнство сприймає як гріх, і навіть в такому важливому питанні, як віра, християнське життя і спасіння душі, воно бачить неприпустимим будь-який примус, стверджуючи, що в основі життя за Євангелієм завжди лежить вільна воля людини.
Звідки ж тоді взявся стереотип, що жінка в християнстві перебуває в приниженому становищі? В першу чергу, треба думати, це пов’язано з тим, як Святе Письмо, а конкретно – апостол Павло, встановлює ієрархію відносин між подружжям.
«Дружини, коріться своїм чоловікам як Господу», «чоловіки, любіть своїх дружин, як Христос полюбив Церкву і себе віддав за неї».
Якщо подивитися на ці слова як на веління, що регулює сімейні відносини на віки вічні, і справді може здатися, що по відношенню до жінок існує певна дискримінація.
Однак якщо не звертати уваги на те, що здається, нам стане ясно, що мова тут зовсім про інше. Послух дружини чоловікові для тих часів, коли жив апостол Павло, явище повсюдне і саме собою зрозуміле, ставиться апостолом в пряму залежність від ставлення до неї чоловіка. Чоловік же, в свою чергу, зобов’язується не просто забезпечувати дружину і вирішувати проблеми сім’ї, він повинен любити дружину до повного самозречення.
До самопожертви, як Христос полюбив Церкву. Зовсім простими словами це означає любити, цінувати і берегти дружину понад себе. Не треба думати, що самопожертва – це виключно віддати життя за кохану людину. Така можливість, як добре відомо, і раз в житті представляється одиницям із тисяч.
Самопожертва – це вкласти спати дитину о третій годині ночі, коли о п’ятій вставати на роботу. Або прибратися в будинку в єдиний вихідний, щоб дружина хоч раз в тиждень відпочила від домашньої круговерті. Або навчитися обслуговувати себе в побуті самостійно, поки на жіночих руках маленькі діти.
Самопожертва – це коли власне «хочу» на останньому місці, коли потреби сім’ї важливіше амбіцій, коли, навіть якщо і валишся від втоми, спочатку думаєш про спокій дружини і дітей. Виходить, що чоловікам-християнам апостол пропонує такий образ сімейних відносин, при якому на належне в той час підпорядкування дружини чоловік може розраховувати тільки в тому випадку, якщо буде відповідати досить серйозним вимогам. Ну і хто ж тут більше обмежений?
До того ж, не слід забувати, що в основі апостольського повчання лежить проста норма суспільного життя I століття, тому робити християнство виним в тому, що сучасним людям неприйнятні норми побуту двотисячолітньої давності, як мінімум нерозумно.
Ще одна причина, через яку у християнства і його ставлення до жінки існують стереотипи, – виняткове право чоловіків на священнослужіння. Втім, ні про яке приниження тут не може бути й мови. Просто християнство виходить з очевидного: люди різні. В силу природної різниці між чоловіком і жінкою Церква визначає їм різне служіння.
Звичайно, з точки зору сучасного, зацикленого на рівність світу це не зовсім зрозуміло. Але ж світ сьогодні вірить в одне, завтра – в інше. Чи ж потрібно Церкві цікавитися, як виглядають її вікові традиції в очах мінливого світу?
Ну і, нарешті, найочевидніше: скільки існує християнство, стільки воно сповідує вищість жінки, Пресвятої Богородиці не тільки над чоловіками, але і над усім родом людським, і навіть над безтілесними силами. І нехай про це я згадую в самому кінці, вже одного цього факту досить, щоб будь-які розмови про приниження християнством жінки перестати розглядати всерйоз.
