Існує помилкове уявлення про те, що віра постійно потребує доказів і підтвердження.

Це хибний шлях, що веде від істинного пізнання віри і Бога.

Віра – вільний вибір людини, її волевиявлення. Вона не потребує доказів, як не вимагає доказів любов, коли одна людина по-справжньому любить іншого. І там, де є хоча б натяк на бажання довести собі правильність обраного шляху – немає віри.

Пошуком зовнішніх ознак ми применшуємо подвиг віри, зменшуємо її звучання.

Необхідність в постійних «доказах» підриває довіру до Бога і неминуче призводить до розчарувань і слабкості духу.

Зміцнити віру і примножити духовну силу може тільки свідоме подолання спокус і випробувань.

Якщо, наприклад, потрібно пройти через брудний і каламутний потік води і немає можливості його обійти, ми повинні вступити в цю воду і перейти вбрід, незважаючи на бруд і баговиння, на холод і намоклий одяг.

Бувають в житті ситуації, які обов’язково слід долати, а не тікати від них, як, на жаль, роблять багато людей. І якщо ми з твердістю приймемо рішення «йти у воду», Господь дасть потрібні сили і міць.

«Мені часто здається, що всі шипи і терни нашого життєвого становища точно влаштовані Богом для подолання саме нашої душі. У своєму житті я бачу це з повною виразністю», – писав священик Олександр Єльчанінов.

Дійсно, всі випробування – це наші сходинки до Бога. І тільки по особистих сходах можна піднятися до Нього.

***

Вийти з нечутливості – ось головна мета всіх наших духовних вправ і випробувань.

Ми впали в неї, втративши зв’язок зі Своїм Творцем після гріхопадіння. Ми розчинилися в світі, зануреному в задоволеннях і нечутливості до Бога, своєї душі, ближніх, болю інших.

Але наші зім’яті і понівечені душі розгладжуються при зіткненні з Господом. І ці дотики не завжди ніжні і ласкаві, як нам би хотілося.

Іноді тільки побачивши край прірви, ми крикнемо: «Господи, помилуй!». Іноді тільки загнавши себе в глухий кут, ми в розпачі та безсиллі простягаємо руку до Господа. І Він, з довготерпінням чекаючи цього пориву, відповідає нам усією силою Своєї любові і ніжності.

І як прикро, що ми не в змозі її вмістити і відчути у всій повноті. Ми, немічні і грішні, вбираємо краплі Божественної любові, навіть не підозрюючи про її масштаби, грандіозність і силу.

І як справжній любові не страшні ніякі випробування, так і справжній віри не страшні ніякі гоніння і злидні. Вони лише зміцнюють і загартовують.

А наша любов до Бога і є наша віра. Наша любов і є Сам Бог.

Визнаючи нашу любов, ми вже знаємо і Самого Бога. Досвід любові до Нього – і є наш шлях, вірний і той, що не вимагає доказів.

Адже ніякі докази для справжньої любові не потрібні!

Записала Наталя Горошкова