Не знаю, чи спостерігав ти коли-небудь за процесом написання ікони.
Пройшовши перший етап, ми не говоримо, що робота завершена, все готово, беремо ікону і несемо в храм. Ми навіть не можемо повісити її в своїй кімнаті. Адже вона ще не закінчена. Але і не говоримо, що вона марна, не можемо її недооцінювати, взяти і викинути на вулицю.
Вона ще не готова для коментарів. Тим часом вона стоїть, нехай ще попереду багато роботи, процес триває.
Точно так само нас любить Господь. Адже Він бачить, що ми, люди, намагаємося наслідувати Йому, брати любов від Його любові, життя від Його життя, світло від світла. Він все знає і відає, тому нас любить. Коли не любиш, це значить – не знаєш. Той, кому відомо, що робиться в іншій людині, його любить і знає, що «інший навпроти мене – це не мій ворог, а якщо думаю так, то в цьому є і моя вина». Полюблю я і цю людину. Ту, яка заподіяла тобі біль, яка засмутила тебе, полюбиш. Ти повинен зрозуміти, що твоя проблема – це не він або вона, однак дещо всередині тебе, те, що ще не видужало і потребує лікування, відкрита внутрішня рана, ще не закрита, біль у тобі, ще не заспокоєний, ще не полегшений.
Немає ворогів. Немає ворога, який коштував би твоєї ненависті, немає такого ворога в цьому світі. Придивися до життя того, хто заподіяв тобі великої шкоди. Якщо ти проаналізуєш, чому він це зробив і як, його спонукання, його дитячі роки, як він їх пережив, як дійшов до такого моменту свого життя, то побачиш, що він не твій ворог, не твій противник.
Тому і говорить Христос наш: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі бо не можуть вбити…». Іноді відчуваєш, що хтось зачепив тебе і ти його ненавидиш, але насправді не він тебе зачепив. Щось інше винне, щось інше тобі шкодить, придивися лише до себе.
У ці моменти запитай Бога: «Боже мій, я ненавиджу цю людину, а Ти його ненавидиш?» Христос тобі відповість: «Ні, Я його пробачив на Голгофі. Але і зараз Я всім прощаю і всіх люблю». Ти поцікавишся: «Але як Ти його любиш?» І Господь тобі скаже: «Я дивлюся на речі по-іншому, на відміну від тебе. Бачу, що та людина пережила багато болю. Він вчинив з тобою так не тому, що злий, він просто боїться і захищається».
«Як боїться? Він стільки мені всього зробив, Боже мій. Через нього я втратив своє місце. Він мені помстився, пішов до суду», – вигукнеш ти. І Бог відповість: «Якби ти знав весь страх його душі, хвилювання його серця, його совість, що знаходиться в тривозі, не ненавидів би. Полюбив би його, відчув би в собі те, що означає «Безодня милості». Він, дитя моє, потребує твоєї любові, потребує підтримки, а не помсти». Навчися «мстити» так, як тобі «мстить» Бог. В лапках «мстить». Не мститься. Господь завжди відповідає любов’ю і цим обеззброює людей.
Скільки б ти не шукав того, кого не перетравлюєш, побачиш, що і він гідний твоєї доброти і твого прощення. Але ми часто несправжні. Замість того, щоб показати свою рану, випускаємо зло і неприязнь. Але поганих немає. Досить натиснути на певні кнопочки в душі кожного, щоб почути музику любові. Якщо не виходить, може, натискаєш не на ті кнопочки. І тому виходить дисонанс, чутні істерики, сварки, лайки, але всередині цієї людини знаходиться прекрасний світ, який просто не відкритий всім оточуючим.
Це складно, знаю. Складно, тому що і ми не відчули достатньо любові у своєму житті. Я кажу тобі полюбити когось, але ти заперечиш: «Як полюбити? Адже я сам не наситився любов’ю у своєму житті». Очевидно, багато хто з нас переплутали любов з нашими особистими потребами.
З книги о. Андрія (Конаноса) «Любов назавжди»
Перелад с новогрецької Сергія Рудька
