| Cедмиця 6-та після П’ятидесятниці. Глас 4 | Петрів піст. |
Прмц. Февронії діви (близько 304). Блгв. кн. Петра, у чернецтві Давида, і кнг. Февронії, у чернецтві Євфросинії, Муромських чудотворців (1228). Прп. Далмата Ісетського (1697). Сщмч. Василія Міліцина пресвітера (1918). Прп. Никона (Бєляєва) Оптинського, спов. (1931). Cщмч. Василія Протопопова пресвітера (1940). |
Богослужбові читання Святого Письма на сьогодні:
| На літургії: – Апостол: 1Кор. 2:9-3:8 (зач. 127).; Прмц.: 2Кор. 6:1-10 (зач. 181).; Блгвв. кнн.: Гал. 5:22-6:2 (зач. 213). Євангеліє.: Мф. 13:31-36 (зач. 53).; Прмц.:Лк. 7:36-50 (зач. 33).; Блгвв. кнн.: Мф. 4:25-5:12 (зач. 10). |
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
У висловах Своїх про блаженства (Мф. 5:1-12) Господь зображує райське серце.
До настрою його входять: смирення, плач і сокрушення, лагідність і безгнів’я, правдолюбність повна, милостивість досконала, чистота серця, миролюбність і миротворення, терпіння лих, наклепів та гонінь за віру і життя християнське. Хочеш раю — будь таким. І тут ще передчуватимеш рай, у який готовим вступиш після смерті, як переднаречений спадкоємець.
Грішниця, почувши, що Спаситель у домі Симона, прийшла туди з алавастром миру і, ставши при ногах Господа позаду, почала плакати і вмила сльозами своїми ноги Його, потім витерла їх своїм волоссям, поцілувала й помазала миром (Лк. 7, 36-39).
Вона нічого не говорить, а тільки діє і своїми діями показує найніжнішу любов до Господа. Зате і сказано було про неї: “прощаються багато гріхів її за те, що вона полюбила багато” (Лк. 7, 47).
О, коли б і нам менше говорити, а більше діяти, і діями своїми свідчити про любов до Господа! Скажеш: “Коли б Він Сам тут був, так зараз би готовий усе зробити для Нього”. Та Він і є тут, невидимо Своїм обличчям, а видимий у всіх християнах, а найбільше, у нужденних. Невидимого Господа намащуй любовною сердечно-розумною молитвою, а для видимого – роби все можливе для нужденних, і будеш робити для Бога.
Чому так сталося, що Симон-фарисей вшановує Господа і запрошує Його до себе, але одразу ж побачивши, що Він прихильно допускає до Себе і грішницю, спокушається і починає думати: “якби Він був пророком…” (Лк.7:39)? Через те, що заклопотався про частування і за клопотами залишив здорове міркування про порядки Божі. Ці дві царини, життєва і духовна, зовсім не схожі за своїми властивостями і законами. Тим часом, розум наш, чим дуже займеться, за законами того і міркувати починає.
За мирськими порядками з явною грішницею не можна мати спілкування; Симон так і міркує, забувши, що покаяння всіх робить чистими і грішників рівняє з праведниками. Він думає, що грішниці не слід тут бути і що Спаситель, якщо не відганяє її, то тому, мабуть, що не знає, хто вона; від цієї думки негайно народилася й інша: якщо не знає, то який же Він пророк? Словом-то він не сказав цього, а тільки подумав, і зовні ні в ньому, ні в його клопотах, як доброго господаря, не відбулося жодної зміни, але Господь бачив його серце і по серцю його зробив йому напоумлення. Він зауважив йому, що грішникам-то і місце біля Нього, і що грішниця, яка припала до Нього серцем, більше вшанувала Його, ніж він, який вшанував Його тільки частуванням. Зовнішнє [благочестя] вводить людину в неприємне Господу почуття праведності, а внутрішнє завжди тримає її в почуттях своєї негідності перед обличчям всезнаючого Господа.
Схоже Царство на зерно гірчичне і закваску. Маленьке гірчичне зерно розростається у великий кущ; закваска проникає у все замішане тісто і робить його заквашеним. Тут, з одного боку, образ Церкви, яка спочатку тільки складалася з апостолів і кількох інших осіб, потім розрослася і стала найчисельнішою, проникла в усе людство; з іншого – образ духовного життя, що розкривається в кожній людині.
Перше зернятко його (духовного життя) – намір і рішучість спасатися через богоугодження по вірі в Господа Спасителя. Ця рішучість, якою б міцною вона не була, схожа на малу цятку. Спочатку вона обіймає тільки свідомість і самодіяльність; з цього розвивається потім вся діяльність духовного життя. Сама в собі вона розмножується в рухах і силі, і мужнішає, а стосовно душі, починає проникати в неї у всіх її силах – у розумі, волі, почутті, і наповнює їх собою, робить заквашеними за своїм духом, проникає й увесь склад людського єства: і тіло, і душу, і дух, у якому зароджується.
“Ті, котрі Христові, плоть свою розп’яли з пристрастями й похотями” (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об’їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.
