| Седмиця 5 після Пасхи. | Посту немає. |
|
Прп. Симеона стовпника на Дивній горі (596).Мчч. Мелетія Стратилата, Стефана, Іоанна, Серапіона єгиптянина, Каліника волхва, Феодора і Фавста і з ними 1218-ти воїнів із жінками й дітьми (близько 218). Прп. Вікентія Леринського (до 450). Прп. Никити, стовпника Переяславльського (1186). Прославлення блж. Ксенії Петербурзької (1988). Ржавської (Іржавської) ікони Божої Матері (1572). Явлення чудотворного образа Спаса Нерукотворного в Ярославлі (1612).Межиріцької ікони Божої Матері (XVI) (перехідне святкування в четвер 5-ї седмиці після Пасхи). |
Євангельські Читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“І сказав Іісус: На суд прийшов Я у цей світ, щоб ті, хто не бачать, бачили, а ті, хто бачать, стали сліпими” (Ін.9:39). Ті, хто не бачить, – це простий народ, який у простоті серця вірив Господу, а ті, хто бачить, – це тогочасні книжники, вчені, які через гордість розуму і самі не вірили, і народу заважали. Розумники наші себе вважають зрячими, і, тому що вважають себе такими, цураються віри в Господа, якої міцно тримаються прості серцем і розумом.
І, отже, по істині-то Господній сліпі вони, а народ бачить. Вони точнісінько як ті птахи, які вночі бачать, а вдень не бачать. Істина Христова їм темна, а протилежне цій істині – брехня, їм здається ясною; тут вони у своїй стихії. Хоч як це очевидно, а все ж вони готові запитати: “невже і ми сліпі?”. Нічого приховувати: сліпі. А оскільки сліпі зі своєї вини, то гріх сліпоти і небачення світла на вас лежить. Можете бачити, та не хочете, полюбивши оманливу, але чарівну брехню.
“Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас” (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: “Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе”. І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді – ярмо, і гріхи – тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
