Cедмиця 25 після П’ятидесятниці. Посту немає.
Свт. Іоанна Милостивого, патр. Александрійського (620). Прп. Нила посника (V). Прор. Ахії (960 р. до Р. Х.). Блж. Іоанна Власатого, Ростовського (1580). Прп. Нила Мироточивого, Афонського (XVI). Свт. Сильвестра (Малеванського), єп. Канівського (1908). Сщмч. Олександра Адріанова пресвітера (1918). Сщмчч. Константина Успенського, Володимира Красновського, Олександра Архангельського, Матфея Алоїна, Димитрія Розанова пресвітерів (1937). Сщмч. Олександра Глаголєва пресвітера, Київського (1937). Ікони Божої Матері «Милостива».
Євангельські Читання
На літ.: – Ап.: Свт.: Євр. 4:14-5:6 (зач. 311).; Гал. 1:3-10 (зач. 199). Єв.: Свт.: Лк. 6:17-23 (зач. 24).; Лк. 9:37-43 (зач. 46).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Після відходу з гори Преображення, Господь зцілює біснуватого юнака. Зціленню передував докір у невір’ї, як причині, через яку бідолашний не був зцілений учнями. Чиє б не було це невір’я – чи то батька, який привів сина, чи то присутніх, чи то народу, чи то, можливо, й апостолів, – видно тільки, що невір’я зачиняє двері милостивого заступництва Божого і допомоги, а віра відчиняє їх. Господь і сказав батькові: скільки можеш вірувати, на стільки й отримаєш. Віра не справа однієї думки і розуму, коли відноситься до особи, а обіймає все єство людини. Вона укладає взаємні зобов’язання того, хто вірує, і Того, Кому він вірує, хоч би вони не були виражені буквально. Хто вірує, той на того в усьому покладається і відмови собі від нього ні в чому не очікує; тому звертається до нього з нероздільною думкою, як до батька, іде до нього, як у свою скарбницю, в упевненості, що не повернеться без дару.
Така налаштованість схиляє без слів і того, до кого вона спрямована. Так буває між людьми. Але в істинному вигляді є сила налаштованостей, коли вони звернені до Господа, всемогутнього, всезнаючого, що бажає подати нам усяке благо, і істинно віруючий ніколи не буває розчарованим у своїх очікуваннях. Якщо ми чогось не маємо і, просячи того, не отримуємо, то це тому, що немає у нас належної віри. Насамперед треба знайти й оселити в серці повну віру в Господа, знайти й вимолити її в Нього, бо й вона не від нас, а Божий дар (Еф.2:8). Батько юнака на вимогу вірувати молився: “Вірую, Господи, допоможи моєму невір’ю” (Мк.9:24). Вірував слабо, вагаючись, і молився про зміцнення віри. А хто похвалиться досконалістю віри і кому, відповідно, не потрібно молитися: “допоможи, Господи, моєму невір’ю?”. Коли б віра була в силі в нас, то і думки були б чисті, і почуття святі, і справи богоугодні. Тоді Господь слухав би нас, як батько дітей; і що не спало б нам на серце, – а спасти могло б при цьому тільки одне приємне Господу, – все те отримували б ми без відмови і відстрочки.
