| Cедмиця 23 після П’ятидесятниці. | Пісний день. |
| Мчч. Терентія та Неоніли і чад їхніх Сарвіла, Фота, Феодула, Ієракса, Ніта, Віла та Євникії (249–250). Прп. Стефана Савваїта, творця канонів (IX). Вмц. Параскеви, нареченої П’ятниця (III). Мчч. Африкана, Терентія, Максима, Помпія та інших 36-ти (ІІІ). Сщмч. Киріака, патр. Єрусалимського (363). Прп. Іоанна Хозевіта, єп. Кесарійського (VI). Сщмч. Неофіта, єп. Урбнісського (VII) (Груз.). Свт. Арсенія I, архієп. Сербського (1266). Прп. Iова, ігумена Почаївського (1651). Свт. Димитрія, митр. Ростовського (1709). Прп. Феофіла Київського, Христа заради юродивого (1853). Сщмч. Іоанна Віленського пресвітера (1918). Прп. Арсенія Каппадокійського (1924). Сщмч. Константина (Дьякова), митр. Київського (1937). |
Євангельські Читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Чому так сталося, що Симон-фарисей вшановує Господа і запрошує Його до себе, але одразу ж побачивши, що Він прихильно допускає до Себе і грішницю, спокушається і починає думати: “якби Він був пророком…” (Лк.7:39)? Через те, що заклопотався про частування і за клопотами залишив здорове міркування про порядки Божі. Ці дві царини, життєва і духовна, зовсім не схожі за своїми властивостями і законами. Тим часом, розум наш, чим дуже займеться, за законами того і міркувати починає.
За мирськими порядками з явною грішницею не можна мати спілкування; Симон так і міркує, забувши, що покаяння всіх робить чистими і грішників рівняє з праведниками. Він думає, що грішниці не слід тут бути і що Спаситель, якщо не відганяє її, то тому, мабуть, що не знає, хто вона; від цієї думки негайно народилася й інша: якщо не знає, то який же Він пророк? Словом-то він не сказав цього, а тільки подумав, і зовні ні в ньому, ні в його клопотах, як доброго господаря, не відбулося жодної зміни, але Господь бачив його серце і по серцю його зробив йому напоумлення.
Він зауважив йому, що грішникам-то і місце біля Нього, і що грішниця, яка припала до Нього серцем, більше вшанувала Його, ніж він, який вшанував Його тільки частуванням. Зовнішнє [благочестя] вводить людину в неприємне Господу почуття праведності, а внутрішнє завжди тримає її в почуттях своєї негідності перед обличчям всезнаючого Господа.
