Митрополит Антоній (Паканич) – про суть християнського свята і безглуздість язичницьких обрядів.
– Зі святом Трійці пов’язано багато забобонів. Наприклад, гілки берези і польові квіти, що побували на Трійцю в церкві, засушують і зберігають за іконами для різних потреб. Ці обряди пов’язані з християнською культурою? Інтегровані в неї?
– При бажанні будь-який обряд можна інтегрувати в будь-яку культуру. Важливо інше – чи рятівно це. І якщо Троїцькі гілки і квіти зберігаються як обереги, як об’єкти для здійснення язичницьких ритуалів, спрямованих на поліпшення земного життя без жодного духовного вдосконалення, то це дійсно тільки забобони, що межують з магією. Зовсім інше – коли ці гілки, як і вербні, зберігаються як речове нагадування про великі Господні свята – ступені до нашого спасіння.
– Навіщо на свято П’ятидесятниці храм прикрашається зеленню і квітами, а священики одягаються в зелені ризи?
– У Церкві все влаштовано для нашого спасіння і відповідно – для нашого ж повчання і навчання вірі і моральності. Точно також колір богослужбових облачень розкриває особливі сторони нашої віри і надії. Зелень, що прикрашає в день Святої Трійці храми, зелені облачення священнослужителів – все говорить про те, що в цей день виповнилося вікове сподівання людства, яке жадало оновлення людського життя через участь в ній Творця (Амос. 8:11). Тепер Дух Святий, який оживотворяв все творіння Боже на самому початку (Бут. 1: 2), оживотворяє зерно апостольської проповіді, вирощуючи Царство Небесне і в усьому християнському світі (Мф. 13: 31), і в кожному з нас (Лк. 17:21).
– На Трійцю відбувається особливий обряд поминання померлих. Чому саме в цей день?
– День Святої Трійці завершує коло свят і постів, пов’язаних з Великоднем. Це коло, від Неділі митаря і фарисея до Неділі всіх святих, не просто показує нам історію нашого спасіння, але і включає нас в цю історію за допомогою Святої Церкви. У День Святої Трійці ми згадуємо, що в Церкві Христовій живе Святий Дух, що освячує нас, і силою цього Духу те, що Церквою буде пов’язано на землі, буде пов’язано на небі (Мф. 18:18). Тобто Церква може, всупереч земному міркуванню, впливати і на потойбічну долю людини. Тому і в самий день Трійці, і напередодні, в суботу, ми здійснюємо особливі молитви про всіх померлих, наіпаче ж про тих, хто – за земним міркуванням – своїм життям позбавив себе можливості виправдання на Страшному суді.
– Чому люди так тримаються за язичництво, за забобони – в сучасному, інформаційно просунутому світі? Адже сьогодні можна все дізнатися, перевірити ще раз і не бути дрімучим…
– Поширеність язичництва і забобонів ніяк не пов’язана з наявністю або відсутністю інформації або навіть наук і технологій – прикладом може бути цілком язичницька Японія. Язичництво і забобони – явища релігійного, духовного порядку, і тому їх поширеність має духовні, а не матеріальні причини.
Язичництво, тобто церковнослав’янською мовою, віра «язиків», що означає «народів», з’явилося в результаті забуття древніми народами початкового одкровення Божого. Цими народами було втрачено розуміння того, що наш вічний дім – на небі, а люди були створені, щоб його наслідувати. Натомість цього земля – місце вигнання людства (Бут. 3: 23) – стала розглядатися не як місце випробування і виправлення, але як справжній будинок, а тимчасове земне життя – як єдино важливе. І все, чим володіло людство, в тому числі і релігійні традиції, було підпорядковано завданню поліпшення цього земного життя.
Пошкоджене первородним гріхом людство завжди легкопохитно і до язичництва взагалі, і до забобонів, приватного прояву язичництва. Адже вони обіцяють поліпшити земне життя людства – тут і зараз, без необхідності виправлення самої людини. Тому рецидиви язичництва могли траплятися і всередині старозавітної громади порятунку: наприклад, культ Північного царства, при декларуванні віри в Єдиного Бога, був цілком язичницьким (1 Цар. 12:32). Точно так же від язичника мало відрізняється і той християнин, для якого Церква важлива тільки в земних потребах. Влаштувавши свято з Хрещення власної дитини, він не буде привчати його християнській вірі і життю; церковне свято для нього не ще одна можливість з’єднатися з Богом в Його святих таїнствах, але лише привід для застілля; святі його цікавлять не як зразки для наслідування, але як виконавці його приземлених бажань.
Навіть втративши близьку людину, такий таємний язичник буде піклуватися про те, як би дотримати всі пов’язані з похованням обряди і навіть забобони, забуваючи про те єдине, що дійсно потрібно покійному – про щиру молитву його близьких, посилену виправленням їх життя.
Бесідувала Наталя Горошкова
