0.6 C
Lutsk
Четвер, 26 Листопад, 2020
Основи православ'я

Як правильно організувати поминки?

Відповідає протоієрей Володимир Пучков.

Особливе, трепетне або просто уважне ставлення живих до пам’яті померлих – це те, що, безумовно, ріднить і віруючих, і невіруючих, і воцерковлених, і тих, хто вже забув, в який бік відкриваються церковні двері. Тому таке поняття, як поминки, знайоме, без перебільшення, всім.

Правда, кожен в це поняття вкладає своє значення і якщо для одних пом’янути покійного значить, перш за все, помолитися за нього, то інші вважають поминки підходящим приводом для «випити і поговорити». Не було б проблем, якби кожен міг поминати покійних так, як йому заманеться, незалежно від інших людей. Але ми живемо в суспільстві, у нас є родичі, близькі, друзі та знайомі, закономірно не схожі один на одного. Тому нерідко дискусії на тему того, як організувати поминки, буває аж ніяк не уникнути. Отже, як же все-таки правильно організовувати поминки?

Саме слово «поминки» означає не що інше, як спогад. Буквально: пом’янути значить згадати. Але оскільки поминаємо ми близьких нам людей, то, на перший погляд, поняття згадати тут не зовсім доречне. Всі добре знають, що спогади бувають різними. Одні легкі і невимушені, інші виринають з глибин пам’яті спонтанно і несподівано, треті бувають вкрай непевними, і, пам’ятаючи основне, ми ніяк не можемо згадати деталей. А є спогади, які спогадами якраз назвати важко. Вони не спливають в пам’яті час від часу, а як би живуть у нас. Ми начебто і не пам’ятаємо їх предмет постійно, але ніколи не забуваємо його. До такого роду спогадів відносяться спогади про коханих, близьких людей, які переступили поріг вічності. Ми пам’ятаємо про них завжди, і в цьому сенсі пам’ять буває справді вічною. Так що ж нам в такому випадку згадувати? Адже ми і так завжди пам’ятаємо людину, не забуваємо про неї. Як згадувати про тих, хто в пам’яті завжди?

Дійсно, одночасно пам’ятати про людину постійно і періодично її згадувати неможливо. Отже, спогад, про який йде мова, незвичайний, адже це молитовне поминання. Зберігаючи пам’ять про людину, ми час від часу згадуємо про неї в молитвах.

Таким чином, молитва про людину і становить суть поминок. Пом’янути покійного значить не що інше, як помолитися за нього. Пом’янути його в приватній молитві, звершити панахиду або піднести його ім’я в молитві спільній, за богослужінням. Втім, цим поминки не вичерпуються. Крім молитви в пам’ять про покійних можна творити милостиню. Так до молитви про близьку людину можна долучити і незнайомих їй людей. Хоча, звичайно ж, і сама по собі милостиня значима і корисна.

Традиційні в нашій культурі поминальні обіди є нормою проведення поминок і з церковної точки зору. Природно, що при дотриманні ряду умов, таких як обов’язкова молитва на початку і після закінчення трапези, пристойна поведінка присутніх і можлива відмова від наявності на столі спиртного.

Як правило, віруючі люди, організовуючи поминки, всіх згаданих норм дотримуються, для них питання про відступ від цих норм не актуальне. Але, як уже згадувалося, віруючі не самі по собі живуть, до того ж на одного віруючого доводиться добрий десяток невіруючих. Їх невіра, звичайно, різна. Одні просто байдужі, інші про питання віри не замислюються, треті співчувають на відстані, четверті перебувають у стані принципового неприйняття. І на Церкву, і на віру вони реагують по-різному. Але ось в питанні організації поминок бувають на диво одностайні. Для чого молитися, хіба в церкві недостатньо було? Які поминки без горілки? Стіл повинен бути рясним і різноманітним, а то що скажуть? Якщо поминки люди організовують з таким ходом думки, чекати від них чогось путнього не доводиться. Такі і на панахиду приходять під кінець, а якщо зважаться прийти вчасно, то розмовляють, позіхають, дивляться на годинник і озираються по кутах так активно, що краще б під кінець прийшли. Природно, крім панахиди ніхто не пом’яне покійного ні словом молитви в храмі, а тим паче вдома. Про милостиню тут і говорити нема чого, а основна увага зосереджується неодмінно на обіді, коли час знаходиться для всього: для сліз і спогадів, для тостів і п’янства, для анекдотів і розваг. Якщо ж організатори перестараються зі спиртним, то може дійти і до пропозицій випити за здоров’я покійного і навіть застільних пісень …

Як в такій ситуації поступати віруючим? Перш за все – ясно розуміти, наскільки родичі-друзі-знайомі покійного готові його чути. Якщо не готові, то правильним буде обмежитися присутністю на панахиді, подати посильну милостиню і не забувати покійного в домашній молитві. Якщо невіруюча рідня не налаштована сперечатися і конфліктувати, то ніхто не завадить віруючій людині під час обіду вести себе скромно, чи не жартувати невпопад і не пити. А вже якщо покійний доводиться віруючому рідним або близьким або ж на плечі віруючого лягає організація поминок, то не гріх буде і повністю проігнорувати всякі там «що люди скажуть» і мовчки організувати все так, як належить. Родичі на те й родичі, щоб прийти на поминки незалежно від тривалості молитви або якості столу. Та й чиясь відмова теж не трагедія. Зрештою, від людини, що стоїть бовваном на панахиді і думає тільки про випивку за поминальним столом, покійному нітрохи не більше користі, ніж від його відсутності.

Звичайно, знайдуться і такі, хто і на поминки прийде, і засудить, і всі кістки потім перемиє. Але такі люди просто не вміють по-іншому, можна зі шкіри геть вилізти, намагаючись їм догодити, а в підсумку нарватися на все той же осуд. Чи варто брати їх до уваги?

Джерело 

Вас може зацікавити

Як навчитися не соромитися своєї віри

Редактор Головний

Під Покровом Цариці Небесної: житіє і чудеса блаженного Паїсія Київського

Редактор Головний

Лазарева субота або воскресіння праведного Лазаря: що це за свято

Редактор Головний