Сила Божа неодноразово була явлена людям через «Почаївську Богородицю». У Лаврі від часу перенесення ікони в монастир і до тепер монахи і всі, хто приїздить до святині помолитися, стають свідками чудес. Невпинний потік паломників, охочих піднести свої прохання перед Почаївською іконою Божої Матері, є ще одним свідченням того, що могутність Всевишнього звершується в немочах людей, а найголовніша святиня Почаївської Лаври є індикатором того, що людям насправді важлива подібна підтримка.
Як все починалось? Звідки в монастирі з’явилась ікона, з якою в майбутньому став асоціюватись Почаїв?
Волинь – віддавна благодатний край, прославлений багатьма православними святими та відомими на весь світ святинями. Зрештою, Сама Матір Божа лишила відбиток своєї стопи на горі, котра стала основою для заснування на ній Почаївського монастиря. Треба сказати, що історія Почаївського монастиря почалась задовго до того дня, коли ченцям було подаровано ікону. Але саме ця подія свідчить про те, що Діва Марія особливо піклується про місце, яке обрала на рівні з Афонськими та Київськими горами.
У середині XVI століття Волинськими землями пролягав шлях до Москви грецького митрополита Неофіта. Саме він привіз на наші землі цю величну ікону. Історія пов’язує ті події з родовитою шляхтичкою Ганною Гойською, яка була основною меценаткою Почаївського монастиря. Саме в цієї особи на її власне запрошення і зупинився на відпочинок в 1559 році митрополит Неофіт. З вдячності за таке послуговування на його адресу митрополит Неофіт лишає в дарунок Гойській ікону Пресвятої Богородиці, яку в майбутньому іменуватимуть Почаївською.
Згідно оповідань, образ Матері Божої, дарований митрополитом Неофітом Ганні Гойській, який перебував у молитовній кімнаті замку шляхтички, постійно був осяяний якимось особливим світлом. Гойська завжди відчувала, що ікона є унікальною та особливою, аж поки не пересвідчилась в цьому остаточно. У шляхтички був незрячий брат – Филип Козинський. Недуга його була вродженою і Ганна закликала його до молитви перед дарованим їй нещодавно образом Богородиці. Після того, коли Филип Козинський виконав пораду своєї сестри, він почав бачити.
Зрозумівши, що в замку утримується від простого люду така святиня, Ганна Гойська скликала духовенство, і урочисто, хресною ходою і з молитвами, перенесла і віддала на вічне зберігання ченцям Почаївської гори чудотворний образ Божої Матері. Подія ця датується 1597-м роком.
До 1664 року різні чудотворення не записувалися. Однак народний поголос про такі події швидко розносився по всіх кінцях руської землі. З усіх боків стали з’їжджатися до Почаївської ікони Божої Матері безліч паломників.
Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, за царювання польського короля Яна Собеського (1674-1696), полки, що складалися з татар, під проводом хана Нурредин через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будівель обителі, не представляла ніякого захисту для обложених.
Ігумен монастиря Іосиф Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних захисників: Пресвятої Богородиці й преподобного Іова Почаївського. Ченці та миряни ретельно молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері й до раки з мощами преподобного Іова.
Вранці 23 липня, зі сходом сонця, татари тримали востаннє штурмували обитель. Ігумен же велів співати акафіст Божої Матері. З першими словами «Взбранной Воєводі» над обителлю раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, «омофор белоблистящийся распуская», з небесними ангелами, що тримають оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись про захист обителі.
Татари взяли небесне воїнство за примару, в сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив нападників. У панічній втечу, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли православну віру і залишилися в обителі назавжди.
… Нині чудотворна ікона поміщена в Успенському соборі Лаври в зіркоподібному кіоті в третьому ярусі іконостасу. Його пожертвував в 1859 році імператор Олександр II в пам’ять про паломництво в Почаївську обитель.
Кожен день о п’ятій годині ранку в Успенському соборі, освітленому в передранкових сутінках лише одними лампадами, монастирською братією служиться полунощниця. Після неї, при співі тропаря «Непрохідна Врата», Чудотворний образ Почаївської Матері Божої повільно опускається і зупиняється на рівні людського зросту. Ікона тримається на двох шовкових стрічках. Поруч з нею стоїть ієромонах, званий за традицією «кіотним». Ченці, а слідом за ними і всі, хто моляться в храмі, безмовно і неквапливо підходять і прикладаються до чудотворного образу.
Точно так же опускається святиня щосуботи після соборного акафіста перед нею, а також у недільні та святкові дні після пізньої Божественної Літургії.
Чудеса зцілення у цієї ікони нескінченні, як і потік паломників з України, Білорусії, Молдови, Росії, Сербії та інших країн, які приїжджають в Лавру.
Далеко не на кожного сходять чудеса від Почаївської святині, але кожному, хто звертається до цього образу з сердечною молитвою, і таємно, і явно подається допомога духовна, душевна і тілесна. У кожного з тих, хто приїжджає до святині є щось, що можна висловити лише молитовним подихом. І для цього завжди не вистачає слів.
Повертаючись з цього коротенького історичного екскурсу в сьогодення, зупинимо увагу на тому, як тепер відзначається вище описана подія. Так само, як і століття тому, щороку землями Польщі, Білорусі і України проходить хресна хода до Почаївської Лаври, яка прибуває в монастир саме до дня святкування торжеств, 5 серпня. Цьогорічна така хресна хода зібрала тисячі віруючих, а кількість паломників, які прибудуть в монастир іншими шляхами, буде вираховуватись десятками тисяч.
Дивлячись на подібне піднесення, відчувається той дух, який панував тоді в серці Ганни Гойської та тих, хто разом з нею урочисто несли ікону Божої Матері Почаївської до Святої Гори. Шанована усіма православними християнами ікона знову і знову підноситиметься над прочанами, благословляючи усі кінці світу.
Невпинно минає час, змінюється історія та обличчя землі, однак благословення Господнє перебуватиме над тими, хто шукає Його повсяк час. А заступництвом Божої Матері Господь підкріпить та охоронить усіх струджених та обтяжених.