15.7 C
Lutsk
Четвер, 28 Березень, 2024
Всі новини Публікації

У мене три коханих жінки – дружина, мама та Україна

У память про загиблого та зниклого безвісти захисників України, братів кліриків Волинської єпархії

Війна України з ворогом, який посягнув на територіальну цілісність нашої держави, продовжує забирати вірних її синів. Велике горе втрати рідних прийшло у сімї кліриків Волинської єпархії УПЦ.

Під час бойових дій з російськими окупантами загинув 28-річний Віталій Послєдов, брат священника Андрія Послєдова, настоятеля Свято-Іллінського храму с. Черськ, та зник безвісти 40-річний Микола Ярема, брат протоієрея Степана Яреми, настоятеля храму на честь святого апостола Андрія Первозванного с. Струмівка.  

Рідні загиблого Віталія Послєдова, уродженця села Цміни, що на Маневиччині, розповідають, що сумну звістку про смерть  брата, сина, чоловіка, який загинув від рук окупантів поблизу села Довгеньке Ізюмського району на Харківщині, отримали ще на початку квітня. Однак, доставити тіло додому та попрощатися з ним належним чином вдалося лише більше як через місяць, 17 травня. Увесь цей час у серцях рідних жевріла надія – а раптом ще живий…

Сестра загиблого Віталія Надія розповідає, що, зростаючи у сім’ї зі старшими братами, завжди відчувала себе у безпеці. Таким же було відчуття, коли брат пішов захищати Україну.
«Для мене завжди було гордістю те, що зростаю у великій сім’ї та маю старших братів. Батьки змалечку навчали нас ділитися один з одним, поважати усіх, робити добро та обов’язково захищати один одного. Зростаючи із хлопцями, я завжди відчування себе у безпеці. Віталік же завжди переживав за кожного і робив добре усім, ніколи при цьому не думаючи про себе та не дбаючи про власну вигоду», – зі сльозами на очах ділиться дівчина та зізнається, що брат з самого малку зростав справжнім захисником, оберігав усіх і кожного, незважаючи на те, чи це рідна йому людина, чужа чи навіть зовсім незнайома.

«Віталій дуже любив дітей, а ті у відповідь і його любили. Брат завжди казав, що чужих дітей не буває», – додає Надія Послєдова.

Усі рідні та добре знайомі загиблого воїна пригадують, що ніколи не бачили його засмученим, старався завжди бути на позитиві, щоб своїми проблемами нікого не навантажувати.

«Навіть будучи у самому пеклі війни, Віталій казав: усе буде добре. Ми переможемо, Україна переможе, а ворог назавжди буде стертий з лиця землі», – додає пані Надія.

Віталій Послєдов у дитинстві мріяв стати професійним футболістом, а вже після повернення з армії вирішив – лише військова справа. Ні для кого з рідних це не стало особливим здивуванням.

«Знаєте, усе своє коротке життя Віталій дуже шанував життя, красу природи, радів кожній травинці, пташині.  Але особливо любив він свій край – рідну Волинь, казав, що жити без неї не може. Ніде у світі немає такої благодатної землі, як та, де народився, виріс і живе, – ділиться пані Надія та продовжує:

Віталій завжди казав: у мене три коханих жінки – дружина, мама та Україна. Але найбільш кохана – це Україна».

Немовби передчуваючи свою ранню загибель, у молоді студентські роки Віталій Послєдов любив наспівувати відомі слова:

На могилі моїй посадіть молоду яворину,

І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.

Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну.

А потім казав: що краще не Яворину, а калину. «Так, буде користь з неї, бо коли взимку на могилу прилітатимуть пташечки, то матимуть хоч що істи».

Сьогодні, навіть після загибелі війського, його друзі та побратими постійно запитають рідних, чи потрібна якась допомога.

«Значить, Віталій не лише у нашій пам’яті залишився вірним сином України, справжнім Героєм, нашим захисником. Для них теж його жертва – покладене життя – дуже цінна», – підсумовує Надія Послєдова.

Нині ж рідні Віталія моляться за спокій душі гідного сина України та просять Бога про наближення швидкої української перемоги, аби не гинули більше наші захисники.

Особливо важко переживає нині і родина волинського священника прот. Степана Яреми зникнення безвісти 40-річного Миколи, найменшого брата, сина, чоловіка та батька. Він у складі волинської бригади разом із побратимами потрапив під обстріл окупантів у місті Лиман Донецької області в травня цього року. Від тоді про нього – жодної інформації.

Микола Ярема народився у багатодітній родині. Був із двійнят, разом зі своєю сестричкою були 13-ою та 14-ою дитиною у сім’ї Ярем. Проживала велика родина у селі Карів, що на Львівщині. З самих маленьких років усі діти були привчені любити своїх рідних, захищати, підтримувати.

Коли ворог прийшов війною на українську землю, найменший Микола саме був у Польщі на заробітках. На початку травня цього року брат волинського священника повертається додому і відразу вирішує іти на війну.

«Пригадую, приїхав уже додому і питає: що ж мені роботи, іти чи ні, – каже клірик єпархії протоієрей Степан, – хіба я міг заборонити, чи сказати ствердно «так». Відповів лише, що це йому вирішувати, це його право».

Сумніви у воїна були лише тому, що він не служив в армії, не тримав у руках автомат, то був невпевний, чи впорається із бойовими завданнями.

Утім, впорався, і зі слів побратимів загиблого, дуже швидко опанував основні ази воєнної справи, а за кілька днів навчання уже впевнено виконував поставлені бойові завдання.

«Одразу опинився на «нулі», як то кажуть військові, тобто на самій передовій. Тоді він телефонував, питав, як ми тут, мало що розповідав про себе, бо не хотів, щоб ми переживали», – ділиться священник Степан Ярема.

Про останній бій брата та наймолодшого у сім’ї сина родина знає зі слів бойових побратимів. Відомо, що зранку 23 травня окупанти пішли у наступ, були потужні обстріли українських позицій. Відтоді про нього немає жодної інформації. Рідні контактували з військовими, зв’язувалися із представниками влади. Просили допомоги і у тамтешніх архієреїв. На жаль, пошуки нічого не дали.

Тож удома на Захисника України вже ще чекає дружина та 8-річний син, а ще велика дружня родина, яка не полишає молитв, аби воїн повернувся додому.

Любов МАКСИМЧУК для газети “Дзвони Волині”

P.S. Поки готувалася стаття до друку, стало відомо, що 40-річний Микола Ярема, брат протоієрея Степана Яреми, живий, зараз перебуває у полоні окупантів. 

Вас може зацікавити

Православні громади храмів єпархії продовжують збирати та передавати допомогу на потреби військових, лікарень та переселенців. ЧАСТИНА 4

Редактор Головний

25 червня 2022 року – календар з повчанням

Редактор Головний

16 березня 2024 року – календар з повчанням

Редактор Головний