В сьогоднішній день ми вшановуємо пам’ять святих рівноапостольних Констянтина Великого і матері його цариці Єлени. Вони являються не лише угодниками Божими, а й особами історичного значення для Церкви Христової.
Цар Констянтин народився у 274 році. Тогочасна Римська імперія була розділена на Західну і Східну, на чолі яких знаходилися два масостійних імператори, які мали співправителів, одним з яких у Західній половині і був батько імператора Констянтина, Конетанцій Хлор.
Свята увриця Єлена, мати майбутнього імператора була християнкою. Саме через це він був вихований у повазі до християнської релігії. І батько його не переслідував християн у підвладних йому країнах.
В той же час всі інші території Римської імперії були охоплені полум’ям гонінь на християн. Почали нищити храми, богослужбові книги. Християнам під страхом смерті було заборонено збиратися на спільні молитви, а всіх, хто відмовлявся приносити в жертву поганським богам, віддавали на страшні муки, заслання і смерть.
Після смерті батька, Костянтин в 306 році був проголошений військами імператором Галії і Британії. Першою справою нового імператора було проголошення у підвладних йому країнах свободу християнству. Фанатики поганства Галерій і Максентій надумали позбавити його влади, а при можливості і убити. Імператор Костянтин, дізнавшись про їх злі наміри, оголосив війну.
Маючи слабші військові сили, Костянтин молив Бога дати йому знамення, яке б підбадьорило його війська. Господь почув його молитву і одного дня імператор та його воїни побачили на небі великий сяючий хрест з написом “Цим переможеш”.
Здобувши блискавичну перемогу, Він став повновладним правителем Західної частини імперії. У 313 році Костянтин видав Міланський едикт про віротерпимість, а в 323 році, коли він стає єдиним імператором всієї Римської імперії, розширює дію Міланського едикту про свободу християнства по всій імперії.
Відтоді після трьохсотлітніх гонінь Церква Христова вийшла з підпілля, християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа.
Відмовившись від язичництва і його центру – древнього Риму, імператор переніс столицю на Схід в містечко Візантій, який був перейменований на Константинополь. Імператор був глибоко переконаний, що тільки християнство може об’єднати величезну різнорідну Римську імперію. Він всіляко підтримував Церкву, повертав із заслання сповідників християн, будував нові храми.
Глибоко шануючи Хрест Господній, імператор бажав знайти і самий Животворящий Хрест, на якому був розп’ятий Христос Спаситель. Для цієї місії він відправив в Єрусалим свою матір – Святу царицю Єлену, з великими повноваженнями і коштами. І Божим промислом у 326 році Животворящий Хрест був знайдений.
Перебуваючи в Палестині, Свята цариця багато зробила на користь Церкви. Звільнила всі місця, пов’язані з земним життям Христа і Його Пречистої Матері від спідів язичництва, де були побудовані прекрасні християнські храми. Над печерою гробу Господнього, за наказом імператора, спорудили храм на славу Воскресіння Господнього. Здійснивши велику історичну подію – віднайдення Хреста Господнього, цариця з Його частинкою повернулася в Константинополь, де в 327 році мирно відійшла до Господа.
За царя Константина був скликаний Перший Вселенський Собор. Після Нікейського собору продовжує активну діяльність на благо церкви і зміцнення своєї держави. Наприкінці життя він приймає Святе Хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям. Помер Святий Костянтин в день П’ятидесятниці в 337 році. З почестями був похований в церкві Святих Апостолів в Константинополі.
За великі труди у відродженні і зміцненні церкви Христової Святі Костянтин і Елена іменується рівноапостольними.
Прот. Василій Щур,
настоятель Різдво-Богородичного храму, с. Берестяни
(Цуманське благочиння)
