Напевно практично кожен з нас вважає себе справжнім християнином. Адже ми не грішимо найстрашнішими гріхами: не вбиваємо, не крадемо, не творимо перелюб, ходимо в храм по неділях і навіть подаємо милостиню.
Але давайте задумаємося, скільки людей навколо нас йдуть на відчайдушний крок – закінчують життя самогубством або в стані тимчасового божевілля вбивають своїх ближніх або власних дітей…
Здавалося б, а при чому тут ми? Але в тому-то і справа, що все це відбувається не раптово і не в якомусь вакуумі. Все це назріває поступово на очах у десятків або сотень людей.
Подумайте, наскільки ми байдужі і неуважні до ближнього, якщо практично у нас на очах визрівають страшні трагедії, а ми їх не помічаємо і жахаємося вже тоді, коли пізно щось змінити.
Можна заперечити: у кожного повно і власних проблем. Зрозуміло, це так. Але ж ми не просто одиниці соціуму. Не просто сліпо-глухі індивідуальності, які живуть самі по собі. Ми християни, а це означає, що всі ми одне тіло. Тіло Церкви, Тіло Христове. І всі ми члени цього святого тіла, яке виміряв Бог, «щоб не було поділу в тілі, а всі члени однаково дбали один про одного. Тому, чи страждає один член, страждають з ним всі члени», говорить нам апостол (1 Кор. 12:26).
Тільки уявіть, скільки нещасть можна було б уникнути, якби ми хоч трохи цікавилися життям наших ближніх, якби, помітивши якісь проблеми, поговорили б. Ніяка біда з тих, про які ми зараз говоримо, не відбувалася сама по собі і раптово. Якби тільки ми були уважнішими один до одного!
Байдужість вбиває. Це не просто висловлювання, а сумна правда життя. І ніякі наші чесноти, ніякі пости і аскетичні подвиги не загладять тієї провини, коли ми в своїй уявній праведності пройшли повз людину, якій потрібно було – ні, не фінансова допомога, не якісь особливі умови – прості людські співчуття і увага.
Давайте задумаємося про це! Хай збереже нас усіх Господь!
Записала Наталя Горошкова
