Батьківська зрада ранить на все життя
Зрада – це завжди неприємно, боляче і навіть страшно. Я сама довго намагалася зрозуміти, що таке зрада і чому такі дії оточуючих викликають образу й гострий біль. Поступово я зрозуміла: людина робить так, як їй найзручніше. Вона ставить свої інтереси або інтереси інших людей вище від ваших – бо вона так вирішила. І вона має на це право. Ніхто не повинен жити за твоїй сценарієм. Для того, що це зрозуміти, мені було потрібно не багато, не мало – 40 років життя, 40 років досвіду, книг, розмов…
У наших дітей всього цього поки немає. Вони ще дуже мало знають. Але слово «зрада» їм дуже добре знайоме. Подружка не поділилася шоколадкою, не запросила на день народження, розповіла Тані секрет – зрадила на все життя! Але найстрашніша зрада – це батьківська. Вона ранить дуже глибоко, іноді – на все життя. Виправдати подружку за те, що вона поставила свої інтереси вище – легше, ніж зрозуміти маму чи тата.
Я отримала п’ятірку, а мама навіть не сказала: «Молодець»
Ми часто робимо вчинки, не намагаючись пояснити їх своїм дітям. З різних причин: найчастіше вважаємо, що діти ще малі, або ж не можемо дібрати необхідні слова… І вони не розуміють. Вони впевнені, що ми їх зрадили.
На одному із занять журналістики я попросила своїх учнів написати, коли й хто їх зраджував. Більшість робіт було про нас, батьків.
«Коли народилася моя сестричка, увесь свій час мама присвятила їй. Я взагалі не бачила мами. Батьки няньчились лише з сестричкою, а мені взагалі не приділяли уваги. Одного разу я прийшла зі школи у хорошому настрої, тому що отримала п’ятірку за диктант, і з порогу стала розповідати про це мамі. А вона сказала, що я не кричала, тому що сестричка спить. Вона навіть не сказала мені: «Молодець!» З того часу минуло кілька років, я дуже люблю сестру і більше її не ревную, але про п’ятірку забути не можу».
«Батьки пообіцяли повести мене в аквапарк, якщо я закінчу чверть без трійок. Я дуже старався і чекав. Але обіцяного так і не дочекався, хоча з тих пір минуло більше року. Я вважаю, що мене зрадили».
«Мої батьки хочуть переїхати в інше місто. Я розумію – це їх мрія. Але у мене теж є мрія: вступити в інститут кіно та телебачення. До закінчення школи залишився всього рік. З переїздом мої шанси вступити різко падають: тут я звик, тут мої вчителі, додаткові занятті, а там – депресія забезпечена. Що вирішує рік у житті 43-річного чоловіка? Набагато менше, ніж у житті 17-річного випускника. Вони говорять, що я егоїст і руйную їхню мрію, хоча насправді вони зараз руйнують моє життя. А головне – вони не хочуть мене слухати. Вони зраджують мене і змушують мене зруйнувати мою мрію».
«Одного разу, коли мені було шість років, у мене в дитсадку був святковий ранок, до якого я давно готувалась, а мама не прийшла. У неї були якісь справи. Я вважаю, що батьки зраджують своїх дітей, коли у них є щось важливіше, ніж їх власні діти».
«Мене зрадили батьки. Коли мені було 7 років, вони довго сварилися, кидались різними предметами, і мама вигнала тата з дому. Тепер він живе в іншому місті, і я іноді приїжджаю до нього в гості. Я вважаю, що мама мене зрадила, бо вона не подумала про мене».
Звичайно, у всіх перерахованих випадках батьки не хотіли завдавати зла своїм дітям. Напевно, у кожному випадку є свої пояснення, логіка та причина. Але я впевнена: кожен раз, коли батьки діють не в інтересах дитини – це зрада. Для кожної нашої дії або бездіяльності щодо дітей має бути єдине пояснення: це в інтересах дитини. Ми повинні вміти оцінювати ситуацію, передбачувати її наслідки для сина або дочки та діяти лише опираючись на ці наслідки.
А зараз табу для батьків:
- Ніколи не з’ясовуйте з дитиною стосунків у присутності сторонніх.
Не важливо чи це учитель, чи сусідка або ж подружка сина чи дочки стоїть поруч. Навіть якщо дитина помилилася. При сторонніх дітей можна тільки хвалити або ж просто мовчати, оскільки мама і тато завжди повинні бути на стороні своєї дитини, навіть якщо вона і зробила щось неправильно. Вдома, наодинці намагайтеся зрозуміти і розібратися у ситуації. Але виставляти найдорожчу і найближчу людину у невигідному ракурсі – це зрада.
- Ніколи не використовуйте те, чим дитина поділилася з вами, їй на шкоду.
Якщо дочка розповіла про свою першу закоханість, не варто опускатися до чогось на зразок: «Взуття мити ще не навчилася, а вже любов у неї…» Через те, що скористалися довірливістю дитини і в зручному випадку скористатися її таємницею – зрада.
- Ніколи не порівнювати дитину з іншими, якщо це порівняння на користь іншого.
Тобто сказати про однокласника, який виграв міську олімпіаду: «Молодець!» – нормально. А «Ось бачиш, а тобі б тільки за планшетом сидіти» – зрада.
- Ніколи! Ніколи!! Ніколи!!! Не з’ясовуйте свої стосунки одне з одним у присутності дитини.
Це тема для окремої розмови. Зараз просто згадайте, що переживали ви, коли чули, як сваряться ваші батьки. І стане зрозуміло, що ви «нагороджуєте» такими ж переживаннями своїх синів або дочок.
- Пообіцяв – зроби.
Здавалося б, це ж зрозуміло. Але часто ми ігноруємо. Та дитина ж чекає, мріє, уявляє, як це буде чудово. Вірить, зрештою. І руйнувати цю віру – зрадництво.
- Не дозволяйте ніколи говорити вам про вашу дитину погано.
Нікому, чуєте! Навіть вашій найкращій подрузі. Навіть бабусі. Навіть якщо дитина у цей час у таборі за 40 км від міста. Якщо це просто інформація про те, що дитина зробила чи щось сказала – спасибі за інформацію, але як тільки починається оцінювання – до побачення. Через те, що спокійно слухати висловлювання на зразок: «А твій – то взагалі сором втратив, хамло невиховане», – це зрада. Є ще і сьоме, і воське, і дев’яте…
Колись наші діти виростуть і, мабуть, зрозуміють, що багато чого з того, що здавалося їм зрадою – насправді було просто слабкістю, або незнанням, або неможливістю правильно пояснити мотиви своїх дій щодо них. Але ж нам від цього не стає легше, коли ми дізнаємося про причину хвороби? Біль же не зменшується? Так, ми розуміємо, що потрібно зробити, щоб не було боляче. І часто процес лікування є надто тривалим і болісним, ніж сама хвороба. Тому краще займатися профілактикою, суть якої дуже проста: завжди бути на стороні дитини.
Марина Солотова (з журналу «Тернопілля Православне»)
