Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Дорогі та возлюблені у Христі, брати і сестри! Після зцілення слуги капернаумського сотника Іісус «пішов до міста, що зветься Наїн; і з Ним йшло багато учнів Його і безліч народу» (Лк.7, 11). Коли вони обійшли вузький, скалистий пагорб і наблизились до воріт міста, то назустріч їм вийшла інша – сумна процесія. Тут «якраз виносили померлого, єдиного сина у матері, а вона була вдова; і чимало народу йшло з нею з міста» (Лк. 7, 12). Ці дві процесії зустрілись між собою: на чолі однієї – Іісус Христос, попереду другої – покійник. Видовище страшного і великого горя дуже вразило любляче і кротке серце Іісуса, Він пошкодував бідну жінку, так як у неї не було ніяких родичів, крім єдиного сина, і зупинив людей, які несли носилки з мертвим тілом юнака, сказавши їй: «Не плач».
«Не плач» – в устах Господа – не були словами звичайної людської утіхи. В них була могутність Володаря життя, а тому за словами утіхи в ту ж мить послідувало і діло. «Юначе! Тобі кажу, встань», – звернувся Христос до бездиханного тіла. І тут мертвий встає, оживає, сідає на свій одр і починає говорити. А Господь віддає воскреслого юнака його матері.
Таким чином, Ісус словом і ділом втішив одиноку вдову. Він і нас з вами втішає Своїми словами і ділами. Втішає нас словами, коли благовіствує нам Вічне Життя. «Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, має життя вічне» (Ін. 6. 47). Він відкриває нам, що вічне наше життя є воля Отця Небесного: «Воля Того, Хто послав Мене є та, щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне» (Ін.6,40).
Христос втішає нас на випадок скорбот словами: «Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться» ( Мф. 5, 4 ). У цих словах відчувається обіцянка вічності після тимчасових скорбот і ця обіцянка Господа Іісуса Христа здобуває особливу силу для тих, хто страждав за Нього: «Радуйтеся і веселіться, бо велика ваша нагорода на небесах» ( Мф. 5 ,12 ).
Втішає нас Господь наш Іісус Христос своїми ділами, Він проявив Свою Божественну любов до всіх нас на ділі. З любові до всіх людей і по Своїй волі зійшов на хрест, перетерпів розпяття. Ради цієї любові Він воскрес із мертвих і Його любов перемогла все. На ділі показав, що Він – Переможець. Його перемога спасає нас. Спочатку Він переміг причину смерті – гріх. Наші гріхи Іісус Христос прибив до хреста, тому до нині хрест сіяє перед нами як славне знаряддя перемоги.
Кожен може знищити свої гріхи через покаяння, тому що Господь умертвив їх на Своєму Хресті. Після того, як Спаситель переміг причину смерті, Він перемагає і саму смерть. Він воскрес із мертвих і цим довів, що Його слова не пустий звук і не мрія. Як в малому ділі, коли Він повернув тілесне життя сина вдови, так і в ділі вічного спасіння, Господь дійсний, а не примарний Утішитель, тому закликає і всіх нас скористатися цією втіхою через віру, любов і покаяння. Багатьом довелося пережити горе, схоже до горя наїнськоїв дови. Буває, що людина живе надією на міцне щастя, але раптом ця радість і щастя зникають разом зі смертю близьких. Тоді людина залишається, як та наїнська вдова, наодинці. Раптово все зникло, все померло, нічого не залишилось. Але ми повинні надіятися, що Христос з великим співчуттям завжди поруч і може відновити все те, що пропало ніби безслідно.
Тому навчімось і ми від Христа співчутливо відноситись до людського горя. Він говорить: Не плач! – вселяючи надію і втіху в земнім горі, відроджуючи в душі віру, даючи сили знову жити, тому що всі негаразди перемагає любов Божа і людська.
Святий Григорій Палама пише: «Бачите, як Господь зжалившись над вдовою, що оплакувала свого сина, використав не тільки слова втіхи, але й самим ділом потурбовався про неї? Будемо, по мірі можливості, і ми так вчиняти, і не тільки словами, але й ділами проявимо співчуття, тому що, якщо ми всіма силами проявимо благодійність та милосердя, то і Бог в обмін зі Свого боку всіма способами відповість нам добром». Амінь.
прот. Петро Іваничко,
благочиний Рожищенського округу
