Во ім’я Отца, і Сина, і Святого Духа!
Кожна християнська душа чекає зустрічі з Богом. Піст – це є ще одна можливість, де ми можемо осмислити своє життя, омити свою душу сльозами покаяння. І таким прикладом зустрічі з Богом для нас є Сорок Севастійських мучеників, яких сьогодні згадує наша Православна Церква, які пострадали за віру Христову в 313 році.
Святі Сорок мучеників пострадали в армянському місті Севастії, на околиці Римської імперії за часів найжорстокіших гонінь на християн. Вони походили з різної місцевості, отримали різне виховання, були не однакові за характером, крім військового звання та служби, але духовно у Христі, вони були єдині, і одноголосно здійснили мученицький подвиг. Стоячи в крижаній воді озера в лютий холод, вони не тільки мужньо терпіли муки, а й раділи, передбачаючи майбутні блага в Царстві Небесному. Царство Боже вже було в їхніх серцях.
Спочатку воїнів хотіли побити камінням, але з цього нічого не вийшло, бо каміння летіло повз них. Після цього було наказано відправити їх роздягненими в крижане озеро. Кожен, хто погодився б зректися Христа, був би помилований, але воїни не пішли на це, бо наперед почули голос Божий: «Той, хто вірує в Мене, якщо й помре, оживе». Під час мук вони невпинно молилися і співали псалми. Один із воїнів не встояв перед стражданями і захотів врятувати своє життя. Він залишив братів з вірою, проте це його не врятувало: він одразу ж помер. Але на його місце став один із сторожів, який нарахував 39 мучеників вигукнув: і я християнин, і пішов до них у воду. Те, що він приєднався до них — це приклад високої віри, яку він набув. Вночі сталося диво: лід розтанув, вода стала теплою, а над головою кожного мученика сіяв світлий вінець. Вранці мученики були страчені, їхні тіла спалені.
Постраждалі за Христа воїни, які мучилися в Севастійському озері, особливо шановані не лише у нас, а й у всьому православному світі. Традиція шанування почалася відразу після їхньої мученицької кончини, тому що мощі цих святих після спалення були знайдені особливим чином. Через три дні мученики явилися у сні блаженому Петру єп. Севастійському та сказали погребсти їхні останки.
Мученицький подвиг – це проповідь нашої християнської віри. Адже не кожен має талант, щоб закликати словами до Православ’я. Господь послав цей дар слова і чудотворення своїм учням та апостолам. Надалі проповідь здійснювалася не тільки словом, а й вчинками, що підтверджують сповідання Православ’я.
Дорогі браття та сестри! Господь усіх нас кличе іти Його шляхом – вузьким, скорботним, хресним. Він закликає, що Сам допоможе, зміцнить, дасть терпіння та сили. Господь попереджає: «Тримай, щоб хто не захопив вінця твого» .
Тому будемо просити у Бога, щоб по молитвам святих мучеників ми сподобились дарів віри, надії та любові, за допомогою яких ми зможемо наслідувати життя вічне. Амінь.
Свящ. Дмитро Скупейко
настоятель храму с. Цир
(Любешівський благочинний округ)
