В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьома неділя після Пасхи особлива тим, що вона немов поєднує два великих свята: Вознесіння Господа Ісуса на Небеса і Зішестя Святого Духа на Апостолів. У період, який був між цими двома євангельськими подіями учні Христові дотримувались Його повеління: «Ви ж залишайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба» (Лк. 24:49). Однак, на Літургії цього святкового дня прийнято читати Євангеліє не про послух апостолів, а слова Спасителя виголошені під час Тайної Вечері (Ін. 17:1-13). Чому так?
В рядовому Євангелії нам подається частина молитви Ісуса Христа, яку прийнято називати Первосвященницькою. У ній Месія просить: «Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє, котрих Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми, – тому що, – Я вже не в світі, та вони в світі, а Я до Тебе йду» (Ін. 17:11).
Саме ці слова є актуальними не тільки для Хрестної Смерті Спасителя, а й для – Його славного Вознесіння. Бачимо, що заповідь єдності для апостолів особливо звершується в часі від Вознесіння до П’ятидесятниці: «Усі вони однодушно перебували в молитві й молінні» (Діян. 1:14). Цю єдність благословляє Бог Дух Святий Своїм зішестям. Його дією втрачає силу древнє вавилонське розділення між людьми. Апостоли дивно починають проповідувати для всіх народів і розділення в мові втратило свою силу. Таким чином була встановлена певна єдність у вірі в Ісуса Христа.
Весь час земної проповіді Спаситель навчав Своїх послідовників заповідям, які потрібно і можна виконувати персонально, поодинці. Але в один з найтрепетніших моментів, під час Тайної Вечері і перед Своїми Стражданнями, Він вчить апостолів і всіх віруючих об’єднуватись в своїх добрих вчинках і благочесті: «Я в них, і Ти в Мені; щоб вони були звершені в єдине, і щоб зрозумів світ, що Ти послав Мене і полюбив їх, як полюбив Мене» (Ін. 17:23). Єдність стає не просто заповіддю, а – заповітом Бога Сина, Який відходить на Небеса!
Нам, браття і сестри, високим прикладом єдності є перші християни, які «були разом і мали все спільне. І продавали майно і всяку власність, і ділили між усіма, зважаючи на потребу кожного» (Діян. 2:44-45). Звісно, до такого рівня християнського життя за один день не прийдеш, але розвивати таку добродійність потрібно. Це необхідно робити поступово, але як і в повсякденному, так і в духовному.
В повсякденному – єдність варто починати шукати у своїй сім’ї. Чоловіку і дружині – взаємно підтримувати у всьому один одного, не дивитися по сторонах. Дітям – поважати своїх батьків, а батькам – турбуватись про те, якою росте дитина.
У духовному житті потрібно починати зі спільної молитви, спільних Богослужінь. Не може бути єдності між віруючими, якщо ми відсторонюємось від Храму Божого. Саме в цьому святому місці під час молитви ми схожі на Апостолів, які стояли і дивились в небо, бажаючи ще хоча б раз фізично побачити свого улюбленого Вчителя.
Тож будемо, возлюблені у Христі, примножувати єдність між нами, щоб отримати нам славу, яка дається від Бога Отця через Бога Сина в Дусі Святому. Амінь!
свящ. Роман Новак,
настоятель Свято-Георгіївського храму с. Башлики
(Цуманське благочиння)
