Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа
В теперішній час, більше, як будь-коли, актуальне запитання: як жити? Як жити, щоб в сучасних реаліях не загинути, а спастися? Це питання хвилює і щойно увірувавших, і вже досвідчених життям людей.
І це запитання не є банальним. І звучить воно співзвучно із запитанням Начальнику Життя – Христу Його сучасником, і не просто сучасником, а хранителем Божого закону. “Учителю! Що мені робити, щоб наслідувати життя вічне?” (Лк. 10.25.)
І “слова Господні – слова чисті” звучать у відповідь законнику, а з ним і нам, відкриваючи єдино правильний шлях вирішення всіх питань життя. “В законі що написано? Як читаєш?” (Лк.10.26.)
Закон Божий! Він даний на всі часи всьому людству. Він даний в Божественному Писанні, в законі совісті, що живе в кожному, в законах Богом створеної природи.
“Возлюби Господа Бога твого усім серцем твоїм, і усією душею твоєю, та усією силою, і всім розумом твоїм, і ближнього твого, як самого себе” (Лк.10.27)
Так, ми знаємо цей закон і його вимоги, ми знаємо, як його виконати. Тому що кожен з нас знає, що є добре і бажане, а що – зле, і чого потрібно сторонитися. Господом дана заповідь: “не роби ближньому того, чого не бажаєш собі”. Ця заповідь також завжди з нами, як постійний лакмус, що виявляє і оголює наші знання та наше лукавство.
Якщо законника Господь змушує визнати, що відповідь відома всім, то і ми не зможемо знайти виправдання своїм порокам. Божий закон – один, і ці дві заповіді залишаються незмінними на всі часи до поки стоїть світ.
Люби Бога всім серцем, і всією душею. Люби ближнього, як сам себе. Про любов до Бога у нас немає питань, тому що це нам, віруючим, є природним. А ось ближній… А хто наш ближній?
І вже не законник спокушує Христа, а ми з вами стаємо співавторами безумства, і зовсім не виконавцями Божого слова.
Ми прикриваємо своє лукавство, свою нетерпимість, свої духовні лінощі, свою гордість, образи, гнів, зловтішання тощо. Ми напевно і питання такого: “Хто ближній мій?” не ставили б Христу. Тому що в сучасних реаліях майже всі для нас стали чужими і далекими. Навіть рідні і близькі, батьки і діти опинилися поза нашим великим “Я”.
“Я” і “Моє” – ось наш теперішній закон життя. По ньому навіть найближчі деколи марно очікують на нашу увагу. Вчорашні друзі стають ворогами, колеги і знайомі оцінюються через призму певних вподобань, поглядів, стилю життя та іншіх характеристик, і аж ніяк не через Божу любов. Ми самі стаємо суддями усім навколо, і з “висоти своєї святості” майже усіх оприділяємо до пекла.
Глибинна і змістовна Божа заповідь, а ми ставши на шлях гордоливості, високомірства і зверхності вмістили в себе одночасно усі негативні риси і священника, і левіта, що пройшли повз нужденного ближнього. Ми також проходимо повз, кидаючи поверхневі репліки і судження, залишаючи без своєї “дорогої уваги” нужденних сучасного життя.
І наше запитання “Як жити?” звучить цинічно і надаремно попираючи Божий закон любові до ближнього. У нас немає ближнього!!!
Чи почули ми з вами сьогоднішню притчу? Чи просто прослухали. Чи готові ми втілити її в життя? Чи зрозуміли ми приклад милосердного самарянина, для котрого ближній виявився не свій по духу, по крові, по вірі, а той, хто випадково (не випадково!) зустрівся на життєвому шляху?
Чи почули ми заклик Христа: “Іди, і ти роби так само” (Лк.10.37.)
Забути своє “Я”, відкинути свій егоїзм, свою корисливість, по справжньому, а не бутафорно, як фарисеї, стати “милосердним самарянином”. По справжньому, а не заради похвали, не дивлячись ні на що, від всього серця, всієї душі, від всього себе. Робити добро не для свої слави, а во славу Божу, в ім’я Боже, всім ближнім, незважаючи на походження, віросповідання, соціальний стан. Ворогам і тим, хто ненавидить і ображає нас.
Саме цим ми і виконаємо закон любові. І така любов до ближніх зробить нас ближчими до Бога. І саме таким чином ми виконаємо закон Христовий і спасемся. Амінь!
Протоієрей Дмитрій Теравський,
Настоятель Свято-Дмитрівського храму с.Рудня
Рожищенського благочиння
