В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри!
Сьогодні п’ятниця першого тижня Великого посту.
П’ятниця – день всесвітньої духовної трагедії людства.Той, Хто Словом створив усю вселенну, прийшов до Свого творіння, а воно підняло Його на Хрест… Сонце затьмарилось і земля затряслась, побачивши наругу над Тим, Кого не варте усе живе на планеті. Люди сприйняли цю подію по-різному.
Одні плакали, інші били себе в груди з жалем, а ще інші раділи своїй вдаваній перемозі над “Бунтарем” народу. Як сприйняв цю подію диявол? Думаю, що усе пекло лікувало, вихвалялось своїм ”подвигом перемоги” і рахувало, що все людство стало його здобиччю. І все було б так, якщо би Господь не дав нам того духовного почуття, яке будь-яку, навіть найбільш духовно скалічену людину, може підняти на небо та усиновити Його Божеству.
Це почуття називається покаяння.
Покаяння – це сонце у темряві, це дощ під час засухи, це повітря, це єдиний шлях для оздоровлення душі. Хворою фізично ми називаємо людину, яка не має апетиту, духовно хворою людиною є та, яка не має покаяння.
З чого зароджується почуття покаяння?
По-перше – це дарунок Божий, а тому його потрібно просити.
По-друге – миті, проведені у тишині, наодинці. У бурхливому вирі життя такі почуття не народжуються. Саме тому велика кількість святих шукали усамітнення в пустелі, монастирі, віддаленій кімнаті…
По-третє –уважність до свого сумління, яке є голосом Божим у кожній людині. Стан нашого сумління залежить від нашого життя. Чим нижчий рівень духовного життя, тим менше ми його чуємо. Відновити силу голосу сумління ми можемо за допомогою читання Слова Божого. Наприклад: людина каже: ”Я ні кого не вбив, не зблудив”, але коли читаємо Євангліє, то знаходимо слова Спасителя: ”Хто на брата свого скаже дурний, той підлягає геєнні вогняній” (Мт.5,22), або: “Хто подивиться на іншу жінку, з побажанням її, уже перелюбствував у серці своєму”(Мт.5,28). Тому Слово Боже – це промені, які освічують нашу душу, викриваючи увесь бруд самих далеких її закутків.
Ось цим шляхом усі ми можемо почати оздоровлення нашої душі.
Другий етап – втілення його у життя з досягненням результату.
Згадайте блудного сина. Він зрозумів, що жив гріховно, що вчинив нікчемно. Але він не хоче жити з цим почуттям провини, він хоче миру своїй душі. І лише тоді, коли попросив пробачення і був в теплих обіймах свого тата, отримав умиротворення. Ось нам приклад. Потрібна рішучість лишити гріховні пристрасті.
Для нашого досвіду згадаймо також покаяння жителів язичницького міста Ніневія. Приходить пророк Іона й каже: “Покайтеся за беззаконня, вами здійснені, бо через 40 днів ваше місто буде знищене, так каже Господь”. І що робить язичницький цар, який жив близько 800 років до народження Христового? Знімає царський одяг, сідає на попелищі і пише наказ щоб: ”Ні люди, ні худоба нічого не їли, не пили…і крепко гукали до Бога, і щоб кожен повернувся від злого шляху свого і від насилля рук своїх”( Іон. 3,7-8). Результатом їхнього подвигу було помилування.
Кожен наш гріх можна назвати духовною неміччю. Яким же чином нам у сьогоденні її лікувати? Святитель Феофан Затворник дає відповідь так: “Духовна неміч очищається сповіддю, а лікується подвигом”. Це можна зобразити наступним чином. Людина ходить і потрапляє у сіті диявола (чинимо гріхи). Коли ми приходимо до таїнства сповіді, ці сіті з нас зрізають, але небезпека потрапити у них знову – лишається. Подвиг – це духовна уважність, яка допомагає уникати сіті. “Цей рід (диявольський) нічим не виганяється, як тільки постом і молитвою” (Мт. 17,21). Саме ці доброчинності найбільше заважають дияволу розставляти свої сіті.
Тому піст – це подарунок Божий Своїй Церкві, адже все, що корисне, встановлено у Церкві Христовій, це не від нас, людей, а, як казали святі Отці по завершенні соборів: ”З волі Духу Святого…”. Ми повинні бути щасливі та вдячні Богу, що на протязі року є стільки пісних днів.
Для порівняння: у старозавітному законі був лише один день обов’язковий для посту. І фарисей, коли молився, кажучи: ”Дякую тобі Боже…що я двічі на тиждень пощуся” – гордився цим, що він робить більше того, що дано в законі. А нам набагато легше. Ніхто з нас цього сказати не зможе, що він постить так, як потрібно, і стільки, як потрібно, а відповідно – не має чим вихвалятися, адже “Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать” (1Петр.5,5).
Ось таким шляхом бажає Господь провести нас у ці святі дні посту. Які ж плоди покаяння та подвигу? Плодом таких трудів є чистота серця. “Блаженні чисті серцем, бо такі побачать Бога” (Мт.5,8). Амінь.
ієрей Богдан Гринюк,
настоятель храму святих мучеників Адріана і Наталії с Забороль
(Білостоцький благочинний округ)
