Наближається громадянський Новий рік – час, на який, мабуть, усі люди (і віруючі в тому числі) тією чи іншою мірою чекають із надією.
На жаль, ці надії часто необґрунтовані. Давайте просто згадаємо останні роки, коли люди розраховували, що новий рік буде кращим за попередній і вже точно не гірший. Але що нас чекало? Карантинні заходи, що вразили життя багатьох, загострення переслідувань на Церкву, а потім і жорстока війна, яка своїми жахами перекрила всі попередні проблеми. «Чи те ще буде!» – скаже песиміст.
Але люди все одно продовжують вірити в краще, а потім розчаровуються. І в таких зруйнованих сподіваннях винні не якісь зовнішні сили, а ми самі – саме тому, що сподіваємось не на те, на що треба було б.
Згадаймо, що нам говорить про це Святе Письмо. «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема», – читаємо у святого царя-псалмоспівця Давида. І це нагадує нам про те, як часто ми покладали надії на того чи іншого політика, який у передвиборчій програмі обіцяв народу мир і процвітання, а прийшовши до влади, робив таке, що перевершував і своїх попередників, які раніше втратили довіру народу. Як часто ми це проходили.
Або коли люди сподівалися на якийсь політичний та економічний курс, на ті чи інші обіцянки ситого та безтурботного життя. Всі ці обіцянки свідомо оманливі, тому що не буває задоволення без застосування зусиль. Сподіватися ж, що ось хтось із боку прийде і задарма надасть нам усі блага, наївно та невиправдано.
Тому й відчуває багато хто з кожним роком розчарування. Хоча справжня надія – вона тут, поряд. Пророк Ісая каже: «Хіба ти не знаєш, чи не чув, що наш Господь– Бог вічний?! Він, Творець землі і Всесвіту, – не знемагає і не втомлюється! Його розум і задуми незбагненні! Він дає втомленому силу і підтримує знеможеного. Адже втомлюються і знемагають молоді люди, – спотикаються і падають юнаки, – але хто покладається на Господа, відновлятимуться силами! Вони розправлять крила, як орли, – побіжать і не втомляться, підуть і не знесиляться (Іс. 40:28–31).
Однак, і в періоди найжорсткіших скорбот християнам не варто сумувати. Навіть навпаки – скорботи породжують у нас істинну надію: «..Хвалимося, коли страждаємо, знаючи, що страждання виробляє терпеливість, а терпеливість – досвід, а досвід – надію. Надія ж не засоромлює, адже Божа любов влилася в наші серця через даного нам Святого Духа» (Рим. 5:3–5).
