9.6 C
Lutsk
П’ятниця, 29 Березень, 2024
Публікації

Чи все у Церкві є незрозумілим ?

Є люди, які шукають виправдання своїй нецерковності. Вони вірять, але живуть поза Церквою. Зараз практично немає людей, які були б свідомими атеїстами. Їх кредо — «щось є», та «ми православні, тому що ми росіяни (українці)». Як же їм пояснити собі та друзям свою нелогічність, поєднання своєї напіввіри зі своєю повною нецерковністю? То вони знаходять нібито «раціональний» аргумент: «А в вас попи п’яні, і мені взагалі незрозуміло, про що ви там молитесь».

Чутки про те, що «у церкві все незрозуміле», є неабиякою неправдою. Неправда передусім — у слівці «все». Хоча б якими незрозумілими не були дії священнослужителя або ж звороти церковнослов’янської мови, найголовніша церковна молитва — «Господи, помилуй!» — розуміється прекрасно.

Неправда формули «у церкві все незрозуміле» в тому, що ця «незрозумілість» має навіть дуже зрозумілий та добрий місіонерський наслідок. Люди втомилися жити у штучному світі, де все створено їхніми головами та руками (а по-справжньому «зрозуміле» тільки те, що технологічне, причому ця технологія знайома тому, хто «розуміє»). Людина шукає опори в тому, що не є артефактом, що не має вже занадто помітної та нахабної етикетки «made in сучасність». Очевидна іншість ладу церковного життя, думки, іншість навіть мови та календарю, імен та етикету приваблює багатьох людей, що не бажають перетворюватися на «читателей газет — глотателей пустот» (вираз М. Цвєтаєвої). Саме це і є ознакою істинної Церкви — незрозумілість, неможливість звести до наших пояснювальних штампів та звичок. Це ознака нерукотворного, ознака чуда. Чудо не може вмістити себе у символи, що зрозумілі до кінця та цілком адекватно перекладені на секулярну* мову. І тому мова Церкви (а ми говоримо не тільки про мову богослужіння, але й про мову церковної думки та віри) ніколи не зможе бути до кінця «рідною», своєю для людей, що виховані у позацерковному, а тепер, мабуть, — і в антицерковному світі. Можливо, до Церкви, де все зрозуміле, легше прийти. Проте не варто забувати, що з Церкви, де все зрозуміле, також значно легше піти.

* Секулярний — пристосований до світу, світський.

Ще одна неправда запевнення, ніби «все незрозуміле», у припущенні, що Церква тільки для того й існує, щоб із максимальним комфортом зустріти автора цього «крику душі», підвести його до церковного порогу та максимально «тактовно», «зрозуміло» та «культурно» розширити його світогляд. Але ж Церква існує не тільки заради здійснення місіонерських проектів. Люди сьогодні настільки часто забувають, що форми православного богослужіння було створено не для навернення вчорашніх атеїстів, але для допомоги вже віруючим людям у їхній духовній праці. Привести людину до порога християнства не так вже й важко. Але потрібно жити далі. І Церква має що сказати не тільки своїм неофітам. Якщо ж уся мова Церкви зрозуміла для початківця — значить, у подальшому немає шляху для зростання. Якщо людині, ще далекій від християнства, у храмі «все зрозуміле» — значить, у цьому храмі порожньо. Якби п’ятикласник узяв підручник п’ятого курсу та раптом усе там зрозумів би — це мало б означати, що дистанція у десять років навчання між п’ятим класом та п’ятим курсом виявилася зайвою, пустою. П’ятикурснику не повідомляють нічого такого, що не змогла б швиденько зрозуміти та засвоїти дитина.

Навпаки, церковна мова передбачає набуття людиною такого досвіду, якого в неї ніколи раніш не було. У цьому сенсі вона езотерична. Та профан вимагає, щоб йому «зробили зрозумілим» ще до того, як він пройде шлях ініціації*. У Церкви немає жодних таємниць. Просто в неї є такий досвід, що народжується та підтримується у душах церковних людей. Ним живиться обряд, і заради його збереження обряд склався.

* Ініціація — присвячення.

Загалом, ніколи у храмі не може бути зрозумілим «все» або навіть головне без того, щоб людина сама докладала зусиль до зросту. Незрозумілість має бути викликом, спонуканням до зростання та зміни найбільш спантеличеної людини, а не приводом для того, щоб церковне життя стало цілком зрозумілим секулярному мисленню. Не розуміти Євангеліє — соромно. Якщо душа біжить від «незрозумілої» православної служби — значить, душа хвора. «Незрозуміле» — це вирок, що виносить Євангеліє сучасній цивілізації, а не констатація «хвороби» та «відсталості» Церкви.

Вимога «оновлення» Церкви у більшості випадків не більш ніж засіб психічного самозахисту. Людина намагається пояснити сама собі (і частково оточуючим), чому вона все ж таки не дозволяє собі розчути євангельський заклик. Певною глибиною свого серця відчуваючи істинність євангельських цінностей, вона намагається заглушити голос сумління.

В церковному житті та молитві «все незрозуміле» людям, що живуть осторонь Церкви, але при цьому чомусь бажають реформувати не своє, а чуже середовище життя.

Диякон Андрій Кураєв

Джерело

Вас може зацікавити

Що таке храм та для чого він призначений

Редактор Головний

Проповідь у неділю третю після П’ятидесятниці

Редактор Головний

Почати з покаяння: перший крок у Царство Боже

Редактор Головний