3.6 C
Lutsk
Субота, 4 Квітень, 2020
Основи православ'я

Чому такими важливими є євхаристичні поминання живих та померлих православних християн

Після того, як священник причастить усіх віруючих у храмі, які говіли та готувалися до Таїнства Євхаристії, він виходить з Чашею у святий вівтар, промовляючи пасхальні піснеспіви «Воскресение Христово видевшее», «Светися, светися новый Иерусалиме», «О Пасха велия». Це все є підтвердженням того, що момент причастя віруючих у храмі символізує явлення Воскреслого Христа своїм учням.

Це літургійна богослужбова думка підтверджується у подальших діях священнослужителя. Ієрей бере дискос, на якому до того часу (як правило, за Уставом до Великого входу) знаходяться всі проскомідійні частички, що були вийняті з просфор за живих та померлих православних християн з поминанням їх православних імен.

Священник зсипає з дискоса, допомагаючи собі спеціальною губкою (“губа” – грец. “муса” – символізує ту губку, наповнивши яку жовчю та оцтом підносили римські воїни до уст Спасителя, Розіп’ятого на Хресті), усі частички в Чашу з Тілом та Кров’ю Христовими. При цьому він вимовляє у напівголосно молитву «Омый, Господи, грехи поминавшихся зде Кровию Твоею  Честною, молитвами святых Твоих». І ми, православні, віримо, що милосердний Господь заради Пречистих Своїх Таїн прощає нам та нашим близьким, які поминають на Літургії, якісь гріхи та дарує нам Свою благодать, як милосердний та люблячий Отець. У символічному та догматичному сенсі тут розуміється і те, що у Христі воскресаємо і всі ми, православні християни, оскільки Він переміг смерть, диявола та гріх для нас.

Головне розуміти, що на проскомідійне поминання живих на Літургії слід подавати тільки хрещених у канонічній Церкві православних християн, які не пішли у які-небудь єресі, розколи, язичництво та інше богоборство. А на проскомідійне поминання померлих треба подавати за тих людей, які хрещені у канонічній Православній Церкві, не є самогубцями та не були відлученими від Церкви. Записочки варто писати розбірливим почерком, згадувати православні імені хрещених. До прикладу, у громадянському суспільстві людина може бути назва Русланом, але такого православного імені немає. У Церкві вона хрещена як Роман. У записочці варто, звичайно, вказувати: Роман.

Адже Літургія – це найголовніше богослужіння Православної Церкви, що пов’язане з головною християнською святинею – Тілом та Кров’я Христовими. Це Таїнство, яке називається ще Євхаристією, встановив Сам Господь нам Іісус Христос під час Тайної вечері. Євхаристія – це найближче спілкування-єднання Бога з людиною, у якому людина спасається-обожнюється.

Цьому є маса підтверджень у житіях святих, до прикладу, наших вітчизняних, зокрема, у житії преподобного Олексія Голосіївського – нашого київського святого.

У 1896 році було відкриття мощів та прославлення святителя Феодосія Чернігівського. Отця Олексія запросили з Голосіївського монастиря в Чернігів як монаха досвідченого у спілкуванні з мощами. Під час переоблаченія мощів святителя Феодосія преподобний удостоївся побачити самого вищезгадуваного святого. Владика Феодосій заповідав отцю Олексію поминати своїх батьків – священника Микиту та матінку Марію! На що преподобний Олексій Голосіївський сказав: “Святитель! Ти ж сам прославлений!” Але святий Феодосій йому відповів: “Поминай на проскомідії, вона вища за мою молитву!”

Відомий також такий факт, що сам отець Олексій звершував проскомідію кілька годин, щоб вийняти частички за всіх православних християн, які він поминав.

Відомо, що православний християнин у хрестоносінні свого життя повинен уподібнюватися Христу. Згадаємо одну з древніших ікон Спасителя, яка була написана на основі євангельської притчі. Образ називається “Добрий Пастир”. На ньому зображений Господь наш Іісус Христос, Який несе на плечах вівцю. А хто ця вівця? Це ми. Усе людство. І якщо Він це робив, то і ми повинні так чинити. Повинні нести молитовно у своїх поминальних книгах та записочках – рідних, близьких, друзів, щоб священник поминув їх біля Престолу Божого, а ми – у храмі, разом з ним, щоб ми довірили життя наших любих близьких у десницю Божу, спасительну. І Господь їх обов’язково помилує. Чому?  Тому що таким є закон любові. А Бог є любов. Тому що нам грішним для того і дані Тіло та Кров Христові, тому що Бог є любов. І по-батьківськи Він любить та турбується про кожного з нас.

Переклад з рос. Любові Максимчук

Джерело 

 

Вас може зацікавити

Як вчинити, якщо гріх, який був сповіданий, продовжує турбувати совість

Редактор Головний

Чи варто строго постувати?

Редактор Головний

Коли говориш про Бога, не грай у театр, – архім. Андрій (Конанос)

Редактор Головний