Митр. Антоній (Паканич) пояснив особливе шанування мучеників у Церкві.
Якщо подивитися на весь сонм святих, то ми помітимо, що більшість із них – це мученики. Та й інших святих, які померли мирно, наприклад, преподобних, часом називають «безкровними мучениками», ніби підкреслюючи, що їхня святість є наслідком безлічі перенесених випробувань.
У цьому, звісно, немає нічого випадкового. Хоча спочатку в понятті «мучеництво» не було нічого, на перший погляд, пов’язаного з муками. Адже по-грецьки (а для ранньохристиянських часів грецька була мовою міжнародного спілкування) мученик (μάρτῠρος) означає «свідок». Тобто той, хто своїм життям і смертю свідчить про Христа. І справді, у перші християнські часи свідчення про Христа було не тільки словесним. Саме твердження «Я християнин!» часто було приводом для тортур та жорстокої смерті.
Але чи актуальне зараз поняття мучеництва?
В Одкровенні апостола Іоанна Богослова є такі слова: «Не бійся нічого, що тобі треба буде зазнати. Ось, диявол буде вкидати вас у в’язницю, щоб спокусити вас… Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя» (Од. 2:10). Таким чином, вірність Господу до смерті є головною запорукою майбутнього вічного життя.
Ще недавно здавалося, що ці слова не мають до нас безпосереднього відношення, а подвиг мучеництва був високим, але дуже далеким ідеалом. Можна навіть уявити, що з падінням відверто безбожного режиму наприкінці XX століття саме поняття мучеництва пішло в історію.
Однак насправді з того часу гоніння на Церкву Христову не припинилися, а більше, з кожним роком почали посилюватися, незважаючи на періоди коротких перепочинків.
І зараз багато віруючих не можуть до кінця усвідомити, що мучеництво ближче до нас, ніж здається. А вороги Церкви так взагалі заперечують будь-які факти гонінь, мовляв, це ніякі не гоніння, віруючі та духовенство УПЦ страждають аж ніяк не за Христа, а за нібито незаконну діяльність. І саме за кримінальні діяння миряни, священики і навіть архієреї потрапляють нині на ув’язнення.
Але якщо подивитися, в чому звинувачували християн у давнину, то ми побачимо ту саму картину. Адже за фактом мало хто з гонителів забороняв шанувати Христа: «Хочеш шанувати Христа? Шануй. Але вклонися також і імператору». А непоклоніння імператору в Римській імперії розглядалося саме як зрада, як карне порушення. Тобто формально, з точки зору гонителів, християни страждали не за Христа, а за невиконання закону.
Те саме відбувається і зараз. Усі звинувачення проти наших віруючих і священиків лише зовні юридично чи політично мотивовані, а глибинна суть їхня та сама, що й у Стародавньому Римі: «Ви злочинці, бо не наші, а Христові».
Так було завжди, за всіх гонителів, як і в недавні часи безбожної влади, які породили жахливі гоніння і дали нам багатотисячний сонм новомучеників.
Так було, так є, і так буде до кінця цього світу. Диявол, незважаючи на всю підступність, дуже невинахідливий. Тому всі способи переслідувачів віруючих у Христа з віку до віку однакові.
Але ми покликані не боятися. Усі мученики всіх століть були такими самими простими людьми, як ми з вами. Зі своїми слабкостями та гріхами. Але всі ці недоліки тьмяніли перед святістю віри, яку вони сповідували. І нам нині дано такий самий шанс: усі пристрасті, з якими ми не можемо впоратися, тепер виправляє Сам Господь через гонителів. Зазнаючи переслідувань, ми очищаємось, «як золото в горнилі» (Прем. 3:6). А самі гонителі навіть не розуміють, що всі їхні злі діяння зрештою Господь змінить на користь тим, хто від них страждає.
Ми не повинні соромитись нашої віри. І так само ми не повинні соромитися шанування тих мучеників, які, на думку нових переслідувачів Церкви, раптом стали «політично неблагонадійними» через свою національність чи походження. Усі мученики, визнані Церквою від її початку, гідні шанування, попри мінливу мирську повістку. Відмовитися від них означає відмовитися від себе самих, відмовитися від Христа. І ми віримо, що їхніми молитвами, зокрема, ми зможемо перенести всі випробування.
У цьому наша сила: ми є принципово непереможними, якщо продовжуємо залишатися з Христом, Його Церквою, Його святими.
