Святі благовірні князі Борис і Гліб – перші руські святі, що постраждали за збереження заповідей Божих. Вони були молодшими синами святого рівноапостольного князя Володимира. Святі брати народилися незадовго до Хрещення Русі та були виховані у християнському благочесті.
Старший з братів – Борис, у святому Хрещенні Роман, отримав гарну освіту. Він любив читати Святе Письмо, твори святих отців і особливо житія святих. Під їх впливом святий Борис загорівся бажанням наслідувати подвиг угодників Божих і часто молився, щоб Господь удостоїв його такої честі.
Святий Гліб, у Хрещенні Давид, з раннього дитинства виховувався разом з братом і поділяв його прагнення присвятити життя виключно служінню Богу. Обидва брати вирізнялися милосердям і сердечною добротою, наслідуючи приклад князя Володимира, милостивого і чуйного до бідних, хворих, знедолених.
Ще за життя батька святий Борис отримав у спадок Ростов. Керуючи своїм князівством, він проявив мудрість і лагідність, піклуючись перш за все про насадження православної віри і затвердження благочестивого способу життя серед підданих. Молодий князь прославився також як хоробрий і вправний воїн. Незадовго до своєї смерті великий князь Володимир закликав Бориса до Києва і направив його з військом проти печенігів. Коли настала смерть рівноапостольного князя Володимира, старший син його Святополк, який був на той час у Києві, оголосив себе великим князем Київським. Святий Борис в цей час повертався з походу, так і не зустрівши печенігів, які, ймовірно, злякалися його і пішли в степи. Дізнавшись про смерть батька, він сильно засмутився.
Дружина умовляла його піти в Київ і зайняти великокняжий престол, але святий князь Борис, не бажаючи міжусобної чвари, розпустив своє військо: «Не підніму руки на брата свого, та ще на старшого мене, якого мені слід вважати за батька!»
Однак підступний і владний Святополк не повірив щирості Бориса; прагнучи захистити себе від можливого суперництва брата, на боці якого були симпатії народу і війська, він підіслав до нього вбивць. Святий Борис був сповіщений про таке віроломство Святополка, але не став ховатися і, подібно мученикам перших століть християнства, з готовністю зустрів смерть. Вбивці наздогнали його, коли він молився за утренею в недільний день 24 липня 1015 року в своєму наметі на березі річки Альти. Після служби вони увірвалися до намету до князя і пронизали його списами.
Улюблений слуга святого князя Бориса – Георгій Угрин (родом угорець) кинувся на захист пана і негайно був убитий. Але святий Борис був ще живий. Вийшовши з намету, він став гаряче молитися, а потім звернувся до вбивць: «Підходьте, браття, закінчите службу свою, і нехай буде мир братові Святополку і вам». Тоді один з них підійшов і пронизав його списом. Слуги Святополка повезли тіло Бориса в Київ, по дорозі їм попалися назустріч два варяги, які були надіслані Святополком, щоб прискорити справу. Варяги помітили, що князь ще живий, хоча і ледве дихав. Тоді один з них мечем пронизав його серце. Тіло святого страстотерпця князя Бориса таємно привезли до Вишгорода і поклали в храмі в ім’я святого Василія Великого.
Після цього Святополк настільки ж віроломно умертвив святого князя Гліба. Підступно викликавши брата з його уділу – Мурома, Святополк послав йому назустріч дружинників, щоб убити святого Гліба по дорозі. Князь Гліб уже знав про смерть батька і лиходійське вбивство князя Бориса. Глибоко засмучений, він віддав перевагу смерті, ніж війну з братом. Зустріч святого Гліба з убивцями сталася в гирлі річки Смядині, неподалік від Смоленська.
Життя святих страстотерпців було принесено в жертву основній християнській доброчинності – любові. Святі брати зробили те, що було ще новим і незрозумілим для язичницької Русі, яка звикла до кровної помсти – вони показали, що за зло не можна віддавати злом, навіть під загрозою смерті.
«Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі не здатних вбити» (Мф.10,28).
Благовірні князі-страстотерпці не захотіли підняти руку на брата, але Господь Сам помстився властолюбному тирану. У 1019 році князь Київський Ярослав Мудрий, також один з синів рівноапостольного князя Володимира, зібрав військо і розбив дружину Святополка. За промислом Божим, вирішальна битва відбулася на полі біля річки Альти, де був убитий святий Борис. Святополк, названий руським народом Окаянним, втік до Польщі і, подібно до першого братовбивці Каїна, ніде не знаходив собі спокою і спочинку. Літописці свідчать, що навіть від могили його виходив сморід.
«З того часу, – пише літописець, – затихла на Русі крамола». Кров, пролита святими братами задля запобігання міжусобних чвар, з’явилася тим благодатним насінням, яке зміцнювало єдність Русі.
Великий князь Київський Ярослав Мудрий подбав про те, щоб розшукати останки святого Гліба, котрі були 4 роки непохованими, і зробив їх поховання у Вишгороді, у храмі в ім’я святого Василія Великого, поруч з мощами святого князя Бориса.
Благовірні князі-страстотерпці прославлені від Бога даром зцілень, а також вважаються особливими покровителями і захисниками нашої землі. Шанування святих Бориса і Гліба почалося дуже рано, незабаром після їх смерті. Безліч храмів і монастирів по всій Русі було присвячено святим князям Борису і Глібу. Служба святим була складена митрополитом Київським Іоанном I (1008-1035).
