У ці дні ми святкуємо свято зі свят – Різдво Господа нашого Іісуса Христа.
Різдво – це одне з найбільших свят нашої Церкви, оскільки ми святкуємо величну подію, коли Сам Бог став Людиною, щоб обожити людину, щоби привести нас до Себе. Різдвяні піснеспіви повідають про неймовірне чудо, про те, що Бог став Людиною, про Пресвяту Богородицю, Яка стала достойною воплотити Бога Слово, про людину, яка призвана стати Богом по благодаті. Вони повідають і про волхвів та пастухів, і про Ангелів, які співали: слава в вишніх Богу, і на землі мир… (Лк. 2:14). Усі читання та тропарі присвячені цьому великому святу. Питання у тому, як ми, православні християни, можемо переживати ці свята та що вони означають для нас.
Церковні свята – це певні “зупинки” для духовного підкріплення. Коли людина йде пішки, їй необхідно зупинитися, трохи відпочити, набратися сил, а вже потім продовжити свій шлях. Так же і церковні свята, особливо Господні та Богородичні, є певними “зупинками”, коли всі ми, струджені та обтяжені, ті, які постійно несуть хрест щоденних тягот, призупиняємося. Головна мета свята для людини – це доторкнутися до благодаті Божої, яка з надлишком виливається у ці дні. Навіть вся святкова атмосфера на вулиці, якщо поглянути на це з християнської точки зору, все навколо готується зустріти пришестя Господа нашого Іісуса Христа, хоча, безумовно, сенс Різдва не повинен вичерпуватися тільки зовнішніми святкуваннями та звичаями.
“Всяческая днесь радостью исполняются, Христос родися от Девы”. Тобто все: і небо, і земля, і вся тварь – духовна, розумна, видима, – все покликане брати участь та святкувати пришестя Господа нашого у цей світ.
Є розповідь про те, що у Вифлеємі, де народився Христос, у печері Вифлеємській жив та трудився один святий – Ієронім. У Різдвяну ніч він не спав та молився, і з благодаті Божої, переживаючи у серці події Різдва говорив Христу: “Христе мій, всі Тобі принесли щось у цей день. Волхви принесли Тобі дари, Ангели заспівали Тобі славослів’я, пастухи поклонилися Тобі, земляі дала Тобі печеру, люди дали Тобі Пресвяту Богородицю. А що я можу піднести Тобі цього дня? Адже все, що у мене є, – не моє, а Твоє, бо Ти дав мені все”. Так, молячись, святий з благодаті Святого Духа побачив Господа нашого Іісуса Христа у вигляді Немовляти в яслах, Який йому відповів: “Ієронім, від тебе Я хочу тільки один дар”. Ієронім затремтів, очікуючи, який же дар попросить у нього Господь, і запитав: “Який дар хочеш від мене, Господи?” Христос відповів йому: “Від тебе Я хочу гріхи твої”. Тобто: Я хочу підняти тяжкість твоїх гріхів.
Сенс цього свята для нас, поневолених пристрастями та гріхом, полягає у звільненні, яке дарував нам Господь Своїм народженням, у звільненні від рабства гріха та пітьми нашого відпадіння від Бога, а також у можливості знову радіти життю як істинні діти Божі, відчути Бога своїм Отцем та зрозуміти, що ми маємо величну цінність, не тому, що є чимось особливим у цьому світі, а тому, що ми – діти Божі, що заради нас, заради кожного з нас окремо, Сам Бог став Людиною.
Таємницю Різдва не могли вмістити навіть ангельські сили. “Господи… не уразумеша, како воплотился еси, безплотнии Твои Ангели“. Це велика та неосяжна таємниця. Як може людський розум, тимчасовий, створений, зрозуміти та усвідомити те, що Бог зробив зі Своєї безмежної Божественної любові? Людський розум усвідомити цього не може. Ці неосяжні речі людина може відчути тільки серцем, їх неможливо пояснити логікою; людина з допомогою благодаті Божої, через духовний подвиг, молитву, піст, сповідь, участь у подіях Церкви стає здатною сприйняти, долучається до благодаті цих чудесних подій і тоді своїм розумом та логікою знатна висловити, наскільки це можливо, досвід пізнання цих таємниць. Так було зі святими отцями, які написали піснеспіви Різдва Христового. Спочатку вони пережили цю таємницю, а потім уже від перенасичення серця описали і передали її, склавши піснеспіви: спочатку відбувається пізнання на досвіді, а вже за ним іде логічний виклад.
Гріхопадіння порушило наш зв’язок з Богом та підкорило нас смерті. Народження Бога Слова оновлює та відроджує людину для життя вічного. Це свято означає початок нашого спасіння. Тому співається: “пришел еси и явился еси, Свет неприступный“. Ми бачимо Христа, ми Його вже не чекаємо, не читаємо про Нього пророцтва, що Він колись прийде. Він уже прийшов, явився Світ неприступний. “Посетил ны есть свыше Спас наш, Восток востоков, и сущий во тьме и сени обретохом истину“. Для нас це повинність, ми знайшли істину та вже більше її не шукаємо. У Церкві ми не є шукачами істини, ми не шукаємо її, тому що істина є Христос, а не щось філософське. Так само і той мир, про який співали Ангели, це не відсутність війни, а присутність Христа у мирі. Коли Христос став Людиною, мир Божий прийшов на землю.
Дар, який хоче отримати від нас Христос у день Різдва Христового, це наші гріхи, тобто, щоб ми віддали Йому себе, грішних, помістили би себе у ясла та попросили би Його, щоб Він прийшов у наше нечисте серце, щоб у ньому народитися подібно тому, як Він зійшов, щоб народитися у брудних яслах безсловесних тварин. І тоді наше серце перетвориться в небо, стійло перетвориться у рай, а ми будемо жити Христом та радіти присутністю Бога Отця у нашому смиренному серці.
Церква – це шлюбні палати, це місце, де звершується з’єднання Бога та людини. Саме в Церкві Бог став Людиною, Слово стало плоттю і перебувало між нами… і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця (Ін. 1:14). Ми бачили Бога Слово, ми доторкнулися до Нього, долучилися до Нього, відчули Його та з’єднуємося з Ним.
Афанасій Лімасольський (Ніколау)
Переклад Любові Максимчук
