Седмиця 3-а після Пасхи. Глас 2. |
Посту немає.
|
Прп. Феодора Сікеота, єп. Анастасіупольського (613).
Апп. Нафанаїла, Луки та Климента (I). Мч. Єпіподія Ліонського (бл. 177). Прп. Віталія (609-620). Перенесення мощей блгв. кн. Всеволода, у святому Хрещенні Гавриїла, Псковського (1834). Сщмч. Платона, єп. Банялукського (1941).
Сщмч. Євстафія пресвітера (1918). Мч. Димитрія (1942).
Євангельські Читання
Діян., 18 зач., VIII, 5-17. Ін., 20 зач., VI, 27-33.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Увірував і сам Симон та, охрестившись, не відходив від Филипа”. І вірував і хрестився, а нічого не вийшло з нього. Слід думати, що у його вірі було щось не так, як має бути.
Віра щира – заперечення свого розуму. Треба розум оголити та як чисту дошку віддавати себе вірі, щоб вона накреслила себе на ній як є, без всякого домішку сторонніх речей та положень. Коли в розумі залишаються свої положення, тоді, після написання на ньому основ віри, виявляється у ньому суміш положень: свідомість буде плутатися, блукаючи між діями віри та мудруваннями розуму.
Таким і був Симон – образ для всіх єретиків; такими є і всі, хто зі своїми мудруваннями вступають у віру, як раніше, так і тепер. Вони плутаються у вірі, і нічого з них не виходить, окрім шкоди; для себе – коли вони залишаються безмовними, для інших – коли не утримується у них одних ця плутанина, а проривається назовні, через їх бажання бути вчителями.
Звідси завжди виходить партія лиць більш та менш погрішних у вірі, з нещасливою впевненістю в непогрішності та тяжким позивом усіх переробити на свій лад.