| Седмиця 5 після Пасхи. | Посту немає. |
|
Володимирської (Києво-Вишгородської) ікони Божої Матері. Рівноапп. царя Константина (337) і матері його цариці Єлени (327). Блгв. кн. Константина (Ярослава) (1129) і чад його Михаїла і Феодора, Муромських чудотворців. Прп. Кассіана грека, Углицького чудотворця (1504). Знайдення мощей блж. Андрія Симбірського (1998). Собор Карельських святих. Собор Симбірських святих. Собор Уфимських святих. Шановані списки з Володимирської ікони Божої Матері: Псково-Печерська «Розчулення» (1524), Заоникіївська (1588), Красногірська або Чорногірська (1603), Оранська (1634). |
Євангельські Читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться” (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: “ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Ін. 14:6).
І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: “без Мене не можете робити нічого” (Ін. 15:5).
Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми – ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла.
Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства – Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої – віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу – і внутрішню, і зовнішню – протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.
Як ви думаєте, пояснював Господь іудеям, чому вони не вірують у Нього? Тим, що Він істину їм говорить: “А як Я істину кажу, то не вірите Мені” (Ін.8:45). Неправда стала, як то кажуть, плоттю і кров’ю їхньою і зробила істину невмістимою для них. Чому й нині не вірують? З тієї ж причини; Господь істину говорить, тому й не вірують. Але як же це? Адже вони всі вчені і тільки в них мови, що про істину? Мови-то багато, та діла ніякого.
Плетиво систем їхніх те саме, що плетиво павутинне; тільки вони не помічають цієї неміцності. Начала систем їхніх без підстав, і наступні повороти їхні без доказів; а вони все-таки задовольняються ними. На припущення такий утворився попит, що, здається, вони одні становлять увесь зміст їхніх думок; і, однак, це має славу солідної освіти. Туман мрій напущено ними на невелику кількість здобутих ними фактів; і ці останні повстають у цьому тумані зовсім в іншому вигляді, ніж вони є насправді; однак це має славу царини істини непорушної. Так-то розум став гнилим, і так-то зіпсували його смак! Як вміститися в нього істині? Ось і не вірують вони Господу, Який говорить одну тільки істину.
“Марія ж обрала благу частину” (Лк. 10, 42). Успіння Божої Матері представляє благий кінець цього обрання. Сам Спаситель в успінні Її прийняв у руки Свої Її душу. Того ж сподоблялися і багато святих; теж зустрічають у різних видах і ступенях і всі виборці благої частини. У час обрання упованням тільки передбачається цей кінець, а в деякій мірі навіть передчувається; але потім труди, боротьба і примуси слідують одні за одними і затьмарюють обраний шлях. Дороговказною зіркою залишається благий кінець благої частини. Це те саме, що вдалині світиться вогник для подорожнього, захопленого темрявою. Надія – збуджувач енергії та підтримувач терпіння і сталості в розпочатому, а сама вона міцна вірою. По вірі обирають, сподіванням бувають твердими в обранні, а терпінням досягають благого кінця.
