25 серпня, неділя. Неділя 9-та після П’ятидесятниці.
Успенський піст.
✔️ Мчч. Фотія та Аникити і багатьох із ними 305–306). Сщмч. Олександра, єп. Команського (III). Мчч. Памфіла та Капітона. Прмчч. Білогорських: Варлаама (Конопльова), Сергія (Вершиніна), Ілії (Попова), В’ячеслава (Косожиліна), Іоасафа (Сабанцева), Іоанна (Новоселова), Антонія (Арапова), Михея (Подкоритова), Віссаріона (Окулова), Матфея (Баннікова), Євфимія (Короткова), Варнави (Надєждіна), Димитрія Созінова, Савви Колмогорова, Гермогена (Бояришнєва), Аркадія (Носкова), Євфимія (Шаршилова), Маркела (Шавріна), Іоанна (Ротнова), Якова Старцева, Петра Рочева, Якова Данилова, Олександра Арапова, Феодора Бєлкіна, Петра, Сергія (Саматова) та Олексія Короткова (1918); сщмч. Василія Інфантьєва пресвітера (1918); сщмчч. Леоніда Бірюковича, Іоанна Нікольського та Миколая Доброумова пресвітерів (1937). Сщмч. Павла Гордовського пресвітера (1919). Собор святих землі Житомирської.
Євангельські Читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Святий апостол Петро з дозволу Господнього сходить з корабля і йде по воді; потім піддається руху страху і починає тонути. Те, що він зважився на таку надзвичайну справу, сподіваючись на Господа, не становить нічого гідного докору, бо інакше Господь не дозволив би йому того; гідне докору те, що він не витримав першого ладу душевного. Його сповнило натхненне уповання на Господа, що Він усе може, і це дало йому відвагу довіритися хвилям. Зроблено вже кілька кроків цим новим шляхом: належало тільки міцніше стати в надії, дивлячись на Господа, Який поруч, і на досвід ходіння Його силою, а він вдався до людських роздумів: “вітер сильний, хвилі великі, а вода не тверда”; це й розхитало та ослабило в ньому міць віри й надії. Відірвався він з цієї причини від руки Господа і, залишившись відданим дії законів природи, почав тонути. Господь дорікнув йому: “маловірний, навіщо ти засумнівався?” (Мф. 14:31), показуючи, що в цьому вся причина біди. Ось урок усім, які роблять що-небудь, велике чи мале, на догоду Господу! Зберігати перший лад віри і надії, від яких народжується велика чеснота — терпіння в добродіянні, що служить основою життя богоугодного. Поки зберігаються ці настрої, доти натхнення на труди на розпочатому шляху не відходить і перешкоди, якими б великими вони не були, не помічаються. Коли ж вони ослабнуть, негайно наповнять душу людські міркування про людські способи збереження життя і виконання розпочатих справ. А оскільки ці останні завжди виявляються безсилими, то в душу входить страх — як бути; звідси коливання — чи продовжувати, та, врешті-решт, і зовсім повернення назад. Треба так: почав — тримайся; думки, що бентежать, жени, а будь сміливим в Господі, Який поруч.
