СВЯТИТЕЛЬ ФЕОФАН ЗАТВОРНИК. ДУМКИ НА КОЖЕН ДЕНЬ РОКУ

У висловах Своїх про блаженства (Мф. 5:1-12) Господь зображує райське серце.

До настрою його входять: смирення, плач і сокрушення, лагідність і безгнів’я, правдолюбність повна, милостивість досконала, чистота серця, миролюбність і миротворення, терпіння лих, наклепів та гонінь за віру і життя християнське. Хочеш раю, будь таким. І тут ще передчуватимеш рай, у який готовим вступиш після смерті, як переднаречений спадкоємець.

Після Хрещення Господа, коли на Нього зійшов Дух у вигляді голубиці, Він ведеться в пустелю, де Його спокушує [сатана]. Такий і загальний усім шлях. Святий Ісаак Сиріанин зауважує в одному місці, що, як тільки скуштуєш благодатну розраду або отримаєш від Господа якийсь дар, – чекай на спокуси. Спокуси прикривають світлість благодаті від власних очей людини, які зазвичай з’їдають усяке добро зарозумілістю і самозвеличуванням.

Спокуси ці бувають і зовнішні – скорботи, приниження; і внутрішні – пристрасні помисли, які навмисне спускаються, як звірі з ланцюгів. Тому потрібно настільки уважно ставитися до себе і суворо розбирати те, що буває з нами і в нас, щоб бачити, чому воно так є і до чого нас зобов’язує.

“Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас” (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.

 

Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: “Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе”. І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді – ярмо, і гріхи – тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.

Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.

“Ті, котрі Христові, плоть свою розп’яли з пристрастями й похотями” (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї – душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об’їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.